Мертві душі

«Мертві душі» (рос. Мёртвые души) — роман російського письменника українського походження Миколи Гоголя, вперше виданий у 1842 році.

«Мертві душі»
Палітурка видання українською 1882 року
Автор Гоголь Микола Васильович
Назва мовою оригіналу рос. Мёртвые души
Країна Російська імперія
Мова російська
Жанр драма
Місце Москва
Укр. видавництво Накладом редакції Дѣла
Видавництво Въ Университетской Тип.
Видано 1842
Видано українською 1882
Перекладач(і) Іван Франко (1882)
Григорій Косинка (1934)

Гоголь визначив літературний жанр свого твору як «епічна поема в прозі». Сучасні літературні критики вважають роман найвизначнішим твором Гоголя.

Історія написання

Сюжет поеми був підказаний Гоголю Олександром Сергійовичем Пушкіним імовірно в вересні 1831 року. Відомості про це сягають «Авторської сповіді», написаної в 1847 році і опублікованій посмертно в 1855 році, і підтверджуються надійними, хоча і непрямими, свідоцтвами.

Перші глави Гоголь читав Пушкіну перед своїм від'їздом за кордон. Робота продовжилася восени 1836 року в Швейцарії, потім у Парижі і пізніше в Італії. До цього часу у автора склалося ставлення до свого твору, як до «священного заповіту поета» і літературного подвигу, який має одночасно значення патріотичного, що повинен відкрити долю Росії і світу. У Баден-Бадені в серпні 1837 Гоголь читав незакінчену поему в присутності фрейліни імператорського двору Олександри Смирнової (уродженої Россет) і сина Миколи Карамзіна Андрія Карамзіна, в жовтні 1838 роки читав частину рукопису Олександру Тургенєву. Робота над першим томом проходила в Римі в кінці 1837 року — початку 1839 року.

Після повернення в Росію Гоголь читав розділи з «Мертвих душ» в будинку Аксакових в Москві у вересні 1839 року, потім в Санкт-Петербурзі у Василя Жуковського, Миколи Прокоповича та інших близьких знайомих. Остаточною обробкою першого тому письменник займався в Римі з кінця вересня 1840 року по серпень 1841 року.

Повернувшись до Росії, Гоголь читав глави поеми в будинку Аксакових і готував рукопис до видання. На засіданні Московського цензурного комітету 12 грудня 1841 року, з'явилися перешкоди до публікації рукопису, переданого на розгляд цензору Івану Снєгірьову, який, ймовірно, ознайомив автора з тим, що можуть виникнути ускладнення. Побоюючись цензурної заборони, в січні 1842 Гоголь через Бєлінського переправив рукопис в Санкт-Петербург і просив друзів А. О. Смирнова, Володимира Одоєвського, Петра Плетньова, Михайла Вієльгорського допомогти з проходженням цензури.

9 березня 1842 року книжка була дозволена цензором Олександром Нікітенком, однак зі зміненою назвою і без «Повісті про капітана Копєйкіна». Ще до отримання цензурного примірника рукопис почали набирати в друкарні Московського університету. Гоголь сам взявся оформити обкладинку роману, написав дрібними буквами «Пригоди Чичикова, або» і великими «Мертві душі». У травні 1842 року книга вийшла під назвою «Пригоди Чичикова, або Мертві душі, поема М. Гоголя». В СРСР і сучасній Росії назва «Пригоди Чичикова» не використовується.

Від другого тому збереглися лише окремі розділи. Існує кілька версій про долю другого тому:

  • Літературна легенда: Гоголь рано зранку 12 лютого 1852 р свідомо спалив твір, яким був незадоволений.
  • Реконструкція: Гоголь, повернувшись зі всеношної в стані повного занепаду, помилково спалив чистовик замість призначених для спалення чернеток.
  • Гіпотетична версія: Гоголь до кінця 1851 році закінчив другий том «Мертвих душ», на думку автора і його слухачів, — шедевр. У лютому 1852 р., відчуваючи наближення своєї смерті, Гоголь спалив непотрібні чернетки і папери. Після його смерті рукопис другого тому «Мертвих душ» потрапив до графа А. Толстого і по цей день перебуває десь в цілості й схоронності.

Критики-сучасники Гоголя вважали рішення спалити другий том «втратою розуму» у письменника.[1][2]

Третій том так ніколи й не був написаний і згадується лише як задум автора.

Пояснення назви

У Російській імперії до скасування кріпацтва у 1861 році, землевласники мали право на власних невільних людей-кріпаків, що обробляли їх землю. Кріпаки вважалися власністю поміщика, і їх можна було купувати, продавати чи заставляти, як і будь-яке інше рухоме майно. Для обліку використовувалося слово «душа», наприклад, говорили «шість душ кріпаків». Сюжет роману ґрунтується на «мертвих душах» (тобто померлих кріпаках), які до наступного обліку вважались власністю поміщика і могли бути продані. Чичиков за безцінь «купував» померлих для того, щоб використати їх як повноцінну заставу і отримати підйомні за переселення своїх «кріпаків» на освоювані пустельні землі Херсонської губернії.

З іншого боку, назва роману стосується «мертвих душ» персонажів-поміщиків і різних аспектів їх морального і духовного виродження, яке стає зрозумілим в процесі ближчого ознайомлення читача з ними.

Переклади українською

Перший україномовний переклад роману Мертві душі здійснив Іван Франко, який зробив його за рекордні 4 місяці у 1882 році.[3][4][5] Книжка вийшла у Львові в 1882 році під назвою "Мертви душѣ, або Вандрôвки Чичикова"; у самому виданні ім'я перекладача, Івана Франка, не було вказано.[6][7]

У 1934 році у Харкові вийшов український переклад Григорія Косинки, але без зазначення перекладача, лише з поміткою «під редакцією Валер'яна Підмогильного»[8], бо Косинка на момент виходу перекладу у 1934 році вже був у статусі "не-особи",[9] так як його було розстріляно кількома місяцями раніше у ході Великої чистки українських інтелектуалів.

Потім аналогічні переклади з'явились у 1935 році у Києві-Харкові (з позначенням «під редакцією Антона Хуторяня/Ф. Гавриша, та М. Щербака»[10]), у 1948 році у Києві («під редакцією Костянтина Шмиговського»[11]), у 1952 році у Києві («під редакцією Івана Сенченка»[12]).[13][14][9] Всі ці україномовні переклади 1930-1950-их років виходи без зазначення імен перекладачів. На думку літературознавця Максима Стріхи це був передрук перекладу саме Григорія Косинки.[9] Погоджується з тезою Стріхи й літературознавиця Євгенія Прохоренко, яка стверджує, що перекладачем був Григорій Косинка, і у 1934 році «вийшли в його перекладі українською мовою "Мертві душі", які з того часу і видавалися без імені перекладача аж до 60-х років».[15]

Про те, що авторство перекладу 1934 року належало саме Косинці дізнались у 1968 році, коли Косинку посмертно реабілітували і його вдова Тамара Мороз-Стрілець та колеги письменники почали згадувати у своїх мемуарах, що саме Косинці належав переклад 1934 року.[16][17][18][19] Але й у подальших передруках перекладач Григорій Косинка не вказувався. Його ім'я було вперше вказано лише у виданні 2009 року[20], де поряд з першим томом містяться й уривки з другого тому у версії перекладу Івана Сенченка 1952 року.[14]

  • Микола Гоголь. Мертви душѣ, або Вандрôвки Чичикова. Пер з рос.: Іван Франко[21]. Львів: Накладом редакції «Дѣла». 1882. 280 стор.[7][6]
  • Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[22] за ред. Валер'яна Підмогильного; переднє слово: Л. Каменев, Д. Заславський. Xарків: ЛіМ. 1934. 312 стор. (Дешева бібліотекака художньої літератури)[8]
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Антона Хуторяна, Ф. Гавриша, та М. Щербака // Микола Гоголь. Вибрані твори. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин. Київ-Xарків: Держлітвидав, 1935. 681 стор.: С. 428—635.[24][10]
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Костянтина Шмиговського // Микола Гоголь. Вибрані твори. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин. Київ: ДВХЛ, 1948. 517 стор.: С. 304—516.[11]
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Твори: В 3 т. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин.; заг. ред.: М. Гудзія. Київ: Худож. літ., 1952. Т. 3. С. 7—373.[24][12]
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Програмні твори. Пер з рос.: Григорій Косинка та ин. Післямова: Валерій Шевчук. Київ: Обереги, 2000. 576 стор.: С. ?-?. ISBN ? (Зарубіжна література в освіті. Хрестоматія II).[24]
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Івана Сенченка; малюнки: О. Агіна, Є. Бернадський. Київ: НК-Богдан, 2004. 128 стор. ISBN ? (Шкільний роман-газета; вип. 4)
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Повісті. Xарків: Прапор, 2007. ? стор.: С. 154—413.[24]
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[23] за ред. Івана Сенченка; передм. та навч.-метод, матеріали: Н. Комар. Київ: Школа, 2009. 336 стор. ISBN ? (Бібліотека шкільної класики)
    • (передрук) Микола Гоголь. Мертві душі. Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинка[25] за ред. Івана Сенченка // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т. Т. 5: Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинк за ред. Валер'яна Підмогильного та інші; упоряд.: Павло Михед; редкол.: М. Жулинський (голова) та ін. Київ: Наукова думка. 2009. 360 стор. ISBN ?

Див. також

Примітки
  1. Остап Стромецький. Розділ VIII: Філософія та ідеологія Мертвих душ // Остап Стромецький. Як творив Гоголь: дослідження методів і джерел Гоголя. Гантсвіл: Видавництво Алабамского Університету в Гантсвілі, 1975. 232 стор.: С. 214 (передрук: Остап Стромецький. Гоголь: дослідження стилю, філософії, методів та розвитку персонажів. Передмова: Геннадій Вознюк. Львів: Світ. 305 стор.: С. 109. ISBN 9785777302311 (2-ге доп. вид.); Остап Стромецький. Як творив Гоголь / Гоголь: дослідження стилю, філософії, методів та розвитку персонажів. Clifton, NJ: Computoprint Corp., 2007. 208 стор. (3-тє доп. вид.))
  2. Іван Стешенко. З юбілейної літератури про Миколу Гоголя Ч. 1, З юбілейної літератури про Миколу Гоголя Ч. 2 // Львів: Записки наукового товариства імені Т.Г.Шевченко. 1904. Том 057. Кн.1. С. 1–20; Том 058. Кн.2. С. 15–60
  3. Інна Гук. Переклад І. Франка поеми М. Гоголя "Мертві душі" та його значення для української літератури // Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія : Філологічна. 2014. Вип. 41. С. 35-38.
  4. Федір Арват. Перші переклади творів М. В. Гоголя на українську мову // Література та культура Полісся. Вип. 3: М. В. Гоголь — випускник Ніжинської гімназії вищих наук та його творчість. Ніжин: НДПІ, 1992. С. 138—149.
  5. Переводы сочиненій Гоголя. Изъ сообщенія Л. К. Мазинга: 1 (с малорусской литературы) // Сборникь вь память Н. В. Гоголя и В. А. Жуковскаго. Юрьев: Императорский Юрьевский Университет; Типографія К. Маттисена. 1903. С. 134—135 (рос.)
  6. е-бібліотека Google Books: Миколай Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Пер з рос.: Іван Франко. Львів: Накладом редакціи «Дѣла»; З друкарні товариствава імени Шевченка; под зарядом К. Беднарського. 1882. 280 стор.
  7. е-бібліотека Chtyvo: Миколай Гоголь. Мертви душѣ або вандровки Чичикова. Пер з рос.: Іван Франко. Львів: Накладом редакціи «Дѣла»; З друкарні товариствава імени Шевченка; под зарядом К. Беднарського. 1882. 280 стор.
  8. Микола Гоголь. Мертві душі. за ред. Валер'яна Підмогильного; переднє слово: Л. Каменев, Д. Заславський. Xарків: ЛіМ. 1934. 312 стор. (Дешева бібліотекака художньої літератури)
  9. Максим Стріха. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. Київ: Факт. 2006. 342 стор.: С. 221
  10. е-бібліотека Ukrainian Culture: Микола Гоголь. Вибрані твори. // за ред. Антона Хуторяна, Ф. Гавриша, та М. Щербака. Київ-Xарків: Держлітвидав, 1935. 681 стор.: С. 428—635.
  11. е-бібліотека Ukrainian Culture: Микола Гоголь. Вибрані твори. // За ред. Костянтина Шмиговського. Київ: ДВХЛ, 1948. 517 стор.: С. 304—516.
  12. Микола Гоголь. Твори: В 3 т. // за ред. Івана Сенченка.: М. Гудзія. Київ: Худож. літ., 1952. Т. 3. С. 7—373.
  13. Мертві душі: Українські переклади і видання // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т. 5: Мертві душі. Редколегія: М. Г. Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2008. 362 стор.: С. 342—343 ISBN 978-966-00-0927-5 (Т. 5); ISBN 978-966-00-0890-2 (серія)
  14. Наталія Сквіра. «Мертві душі» Миколи Гоголя в українських перекладах // Вісник Черкаського університету. Серія Філологічні науки No. 158. 2009. С. 56-64.
  15. Євгенія Прохоренко. Про видання творів Миколи Гоголя українською мовою на рубежі 20–30-х років ХХ століття // Література та культура полісся Вип. 41 за 2008 рік. 284 стор.: С. 23-36
  16. Тамара Мороз-Стрілець. Про Григорія Косинку (1899—1934): спогади. Київ: Радянський письменник, 1969. 215 стор. С. 88.
  17. Автобіографія (Григіра Косинки): з рукописної спадщини. Передмова: Тамара Мороз-Стрілець // Вітчизна. 1984. № 8. С. 134—138
  18. Тамара Мороз-Стрілець. З криниці болю (спогади дружини Г. Косинки) // Вітчизна. 1988. № 9. С. 65 — 70
  19. Тамара Мороз-Стрілець. Репресований через місяць (спогади про дружбу Г. Косинки з Є. Плужником) // Вітчизна. 1988. № 12. С. 156—157.
  20. Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т. Т. 5: Мертві душі. Пер. з рос.: Григорій Косинк за ред. Валер'яна Підмогильного та інші; упоряд.: Павло Михед; редкол.: М. Жулинський (голова) та ін. Київ: Наукова думка. 2009. 360 стор.
  21. прим.: у самому виданні ім'я перекладача, Івана Франка, не вказане
  22. у самій книзі автора україномовного перекладу Григорія Косинку не згадують, оскільки в 1934 році, перед виходом книги з друку, його заарештували й розстріляла радянська-російська окупаційна влада під-час так званого "винищення україномовних інтелектуалів України" 1930-их років
  23. прим.: у самому виданні ім'я перекладача, Григорія Косинки, не вказане
  24. прим.: у виданні міститься також і україномовний переклад окремих розділів незавершеного 2-го тому роману
  25. У цьому виданні 2009 року перший том друкується по перекладу Косинки у редакції Івана Сенченка; україномовний переклад окремих розділів незавершеного 2-го тому роману друкується за перекладом II тому за ред. Івана Сенченка 1952 року

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.