Залізниця Сальта — Антофагаста

Залізниця Сальта — Антофагаста, також відома як Huaytiquina[1]  — не електрифікована одноколійна трансандійська залізнична лінія, яка пов'язує Аргентину і Чилі. Це залізниця метрової колії завдовжки 941 км (571 в Аргентині[1] і 330 км у Чилі), що з'єднує міста Сальта (Аргентина) і Антофагаста (Чилі), на березі Тихого океану, прямуючи через Пуна-де-Атакама і пустелю Атакама.

Огляд

Аргентинською частиною колії (невелика частина: Сальта — Серрильос (Ramal C-13), і в основному Серрільос — Сокомпа (Ramal C-14)[2]) володіє залізниця Ferrocarril General Manuel Belgrano, і 217 км колії обслуговуються туристичним маршрутом «Потяг до хмар».[3] Чилійська частина лінії (Сокомпа — Антофагаста) відноситься до Ferrocarril de Antofagasta a Bolivia (FCAB)[4] Лінія Сальта — Антофагаста, разом з Трансандійською залізницею (Мендоса — Лос-Андес, до Сантьяго, закрита з 1984 року в очікуванні реконструкції), представляють залізничне сполучення між двома країнами.

Найвища точка залізниці — віадук Ла Польворілья — 4220 метрів над рівнем моря. Ця залізниця є п'ятою за висотою залізницею світу і третьою за висотою у Південній Америці.

Історія

Будівництво

Будівництво залізниці почалося у 1921 році, за для з'єднання Північної Аргентини з Чилі через Анди, і обслуговування шахти з видобутку тетрабората натрію. Віадук Ла Польворілья, найвища точка лінії, було добудовано 7 листопада 1932 року. Чилійська частина колії була відкрита у 1947 році, і повне відкриття залізниці відбулося 20 лютого 1948 року. Маршрут був розроблений американським інженером Річардом Фонтейном Морі[5] після чого одна зі станцій Ingeniero Maury (Інженер Морі) була названа на його честь.

Походження назви «Huaytiquina»

Слово «Huaytiquina» — це прізвисько залізниці. Воно відноситься до стародавнього гірського перевалу в Андах між Аргентиною і Чилі, розташованому на півночі від Сокомпа і проектувалася як кінцева зупинка лінії. У 1923 році після чилійського запиту, чиї залізничні лінії підійшли близько до Сокомпа, оригінальний проект було покинуто і аргентинська залізнична лінія спрямована за поточним маршрутом[6]

Маршрут
Мапа залізниці в Аргентині і Чилі. Частина, позначена синім кольором, обслуговується «Tren a las Nubes».

Лінія перетинає північно-західну частину провінції Сальта, обслуговуючи приміські селища навколо Сальти — Серрільос, Росаріо-де-Лерма і Кампо Кіхано, наступну частину дистанції долини Лерма. Вона налічує два серпантини, в Ель Алісаль і Чоррильос, і дві спіральні петлі між Такуара і Дієго де Альмагро. Увійшовши на плато Месета[7] залізниця проходить поруч з Санта-Роса-де-Тастіль і доінкськими археологічними розкопками в Тастілі.

Лінія обслуговує місто Сан-Антоніо-де-Лос-Кобрес, в середині Пуна-де-Атакама, неподалік від мідних рудників. Після віадука Ла Польворілья, залізниця прямує по межі провінції Жужуй на Олакапато і, між Толар Гранде і Саїре, прямує по середині висохлого озера Салар де Арісаро. Станція Сокомпа, названа на честь Андського вулкана, є двонаціональною станцією, розташовано на аргентино-чилійському кордоні[8]

Увійшовши на чилійську територію, лінія перетинає муніципальну територію Антофагаста, розташовану в однойменній провінції і області. Варільяс і Аугуста Вікторія мають короткі промислові залізничні гілки, одна з Варільяса, яка обслуговує шахти Ескондідо. На станції Палестина лінія перетинає залізничний вузол Бакедано-Агуас-Бланкас — FF.CC. Longitudinal (у власності Ferronor), що зв'язує лінії Антофагаста — Ла-пас і Антофагаста — Копьяпо. Спустившись із Західного схилу Анд і пустелі Атакама, залізнична лінія досягає промислового комплексу і села Ла Негра і, після 22 км, до Тихого океану і портового міста Антофагаста.

Потяги

Через наявність мінеральних родовищ в області Атакама, велика частина трафіку на лінії складається з вантажних поїздів, що перевозять мінерали, такі як карбонат літію, тетраборат натрію, бутан, перліт, сіль, улексит, і ропа[9] Найвідоміший сервіс — це екскурсійний поїзд «Tren a las Nubes» («потяг до хмар»), що курсує між Сальто і Ла Польворілья. На початок ХХІ сторіччя, за винятком деяких приміських поїздів, що прямують з Сальти до Кампо Кихано, Tren a las Nubes є єдиним пасажирським поїздом, що обслуговує лінію, після скасування Tren Mixto (Сальта — Сокомпа)[10] який колись пов'язував з Сокомпа з Тукуман і Буенос-Айресом (вокзал Ретиро), через Кордову і Росаріо[11] На чилійській частині лінії, по якій також курсують тільки вантажні потяги, існували пропозиції що до запровадження приміського залізничного трафіку за маршрутом, що проходить через Антофагаста.[12]

Галерея
  • Ричард Морі (третій ліворуч) із залізничниками у Сальті
  • Платформи на станції Сальта на тлі з Tren a las Nubes
  • Tren a las Nubes на станції Сальта
  • Віадук Ель Торо, між Кампо Кіхано й Ель Алісаль
  • Tren a las Nubes перетинає міст
  • Вантажний потяг на станції Ingeniero Maury (Інженер Морі)
  • Станція Сан-Антоніо-де-лос-Кобрес
  • Віадук La Polvorilla
  • Станція Domingo F. Sarmiento
  • Станція Лагуна Сека
  • Станція Толар Гранде
  • Вокзал Антофагаста

Примітки
  1. (Spanish) Historical infos at scielo.org.ar
  2. (Spanish) Historical infos about the «Ramal C-14» Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.
  3. Infos, map and km at Tren a las Nubes website. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 2 березня 2016.
  4. (Spanish) Historical infos, photos and maps at amigosdeltren.cl Архівовано 7 січня 2011 у Wayback Machine.
  5. Tren de las Nubes — Visit Argentina
  6. (Spanish) Questions and answers about the Ramal C-14
  7. Месета за іспанською — плато
  8. Satellite view of Socompa station at Google Maps
  9. (Spanish) «Ramal C-14» website (section "Trenes", subsection "Trenes de Carga") — Consulted on 8-4-2012 Архівовано 03-03-2016 у Wayback Machine.
  10. (Spanish) «Ramal C-14» website (section "Trenes", subsection "Tren Mixto") — Consulted on 8-4-2012 Архівовано 03-03-2016 у Wayback Machine.
  11. Salta-Socompa: 1948 timetable. Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 2 березня 2016.
  12. (Spanish) Article about a project for an urban rail in Antofagasta (El Nortero website)

Ресурси Інтернету
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.