Занепад брехні

«Занепад брехні» (англ. The Decay of Lying) — критичний діалог ірландського письменника Оскара Вайлда. 1891 року твір увійшов до збірника поетичних есеїв «Наміри». Есе вперше опубліковано в газеті «Дев'ятнадцяте сторіччя» у січні 1889 року.[1]

Занепад брехні
англ. The Decay of Lying
Автор Оскар Вайлд
Мова англійська
Опубліковано січень 1889
Переклад Катерина Оніщук
 Цей твір у  Вікіджерелах

Вайлдове есе має форму сократичного діалогу, що представлений розмовою двох персонажів — Вівіяна та Сиріла. Хоча ця розмова й має грайливу та примхливу природу, вона все-таки відображає погляди Вайлда щодо романтизму та реалізму.[2] Вівіян читає Сирілу свою статтю, що називається «Протест проти занепаду брехні». У статті він захищає естетизм та концепцію «мистецтва заради мистецтва», розглядаючи ідею неабиякого значення художньої уяви, краси та стилю для написання істинного літературного творіння.[3]

Огляд

Вайлд пише, що він «захищає брехню в мистецтві», а не у сферах, де брехня слугує корисливим цілям — як це спостерігається у політиці, наприклад. Вівіян цінує «досконалу брехню», що витворена лиш уявою, брехню, яка свідчить сама за себе. Така диференціація чітко вказує на одну з чотирьох доктрин естетизму, а саме на те, що «мистецтво не виражає нічого, окрім самого себе».[4] Воно живе своїм власним життям і підкоряється власним законам. Мистецтво ніколи не відображає дух своєї епохи, оскільки воно показує історію лиш свого власного розвитку.[5]

Мистецтво протиставляється Вівіяном природі з «її простацтвом, грубоватістю, неймовірною одноманітністю та абсолютною незавершеністю».[6] Мистецтво для Вайлда — форма самовираження, воно «не може вважатися зовнішнім мірилом схожісті з дійсністю; мистецтво скоріше покривало, аніж дзеркало.»[7] Вівіян заявляє, що дійсне мистецтво засноване на брехні і що занепад мистецтва пояснюється тим, що «мистецтво брехні» виявилося забутим: «Все погане мистецтво бере початок у поверненні до життя і природи та проголошенні їх ідеалами».[8]

Згодом Вівіян приходить до неочікуваного, але логічного парадоксу: «Життя імітує мистецтво значно частіше, аніж мистецтво — життя». Песимізм винайшов Гамлет, нігілістів вигадав Тургенєв та Достоєвський, робесп'єрів — Руссо. Життя та епоха наслідує художню вигадку. Зокрема, Вівіян переконує нас, що XIX ст. — творіння Бальзака.[9]

Вирішальною доктриною естетизму Вівіян називає те, що «брехня, тобто оповідь чудових неправдивих історій, головна ціль мистецтва».[10]

Переклад українською

Журнал № 3 (20) 2012 — «ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ», «Занепад брехні» О. Вайлда ст.74. Переклад Катерини Оніщук.

Примітки
  1. Decadent Romanticism: 1780—1914 by Dr Mark Sandy, Dr Kostas Boyiopoulos p.161
  2. Eshbaugh, Kathryn. Summary and Application of an Argument in "The Decay of Lying". English 171, Sages, Satirists, and New Journalists. Brown University 2006. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 10 березня 2014.
  3. Журнал № 3 (20) 2012 — «ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ», «Занепад брехні» О. Вайлда ст.74.
  4. Modern British and Irish Criticism and Theory: A Critical Guide by Julian Wolfreys p.20
  5. Wilde 1989a, 991
  6. Западноевропейская литература ХХ века: учебное пособие Вера Шервашидзе
  7. Hough G. The Last Romanties. — L.: University paperbacks, 1961; Johnson R.V. Aestheticism. — L.: Methuan & Co., 1969; Hewison R. John Ruskin. The argument of the eye. — L.: Thames & Hudson, 1976
  8. Естетизм у творчості Оскара Уайльда
  9. «Феноменология текста: игра и репрессия». Оскaр Уaйльд: искусство кaк гедонистический жест
  10. Журнал № 3 (20) 2012 — «ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ», «Занепад брехні» О. Вайлда ст.85.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.