Затворницький Гліб Дмитрович

В юні роки служив у Денікінській армії в Одеському артелирійському юнкерському училищі.

В 1921 році в Москві приєднується до театру Мейєрхольда. Вже за рік повертається до Києва працювати в «Березолі» у Леся Курбаса. Проте ще через рік покидає і цей театр та за сприяння міському комсомолу засновує свій власний «Агмас ім. 1 травня (Театр робітничої молоді)». Одразу після цього організовує інший театр «Комункульту», цього разу навіть здійснює кілька постановок та разом з Олексієм Капером та Лазером Френкелем намагається організувати при театрі незалежну кіностудію.

З 1921 році вважав себе футуристом. Пізніше написав ряд статей в журналах «Нова ґенерація» та «Кіно», обстоюючи позиції документалізму та соціального замовлення. В 1924—1925 роках перебував на службі в Червоній армії, де завідує драмколективом.

З 1925 року демобілізується та працює в Києві сценаристом та режисером Кіноесперементальної майстерні, де разом з своїми учнями знімає фільми «Даєш!» та «Чирвовий валет» (1928).

Пише разом з Іваном Перестіані сценарій фільму «Лавина» (1928), поставлений на студії ВУФКУ в Одесі.

В 1929 році їде до Дніпропетровська та організовує там Театр робітничої молоді (ТРАМ).

Однак дуже скоро знову в Києві з оператором Борисом Пумп'янським знімає неігровий фільм «Дніпробуд». Про цю роботу згадує журнал української кінематографії «Кіно», згадуючи, що замість титрів у фільмі використані знімки з газет.

Його наступний фільм називається «Транспорт» («Сто тисяч кілометрів»). В 1931 році його зйомки затверджує сектор Агітпромфільму Київської кіностудії.

В 1933 році Затворницький один семестр викладає в Московському державному інституті кіно. Після чого два роки працює з студентами-сценаристами індивідуально. Після свого наступного повернення до Києва до 1937 року очолює школу з підготовки молодих режисерських кадрів при Київський кіностудії.

В 1936 році разом зі старим знайомим Лазарем Франкелем ставить фільм «Том Соєр». В 1938 працює асистентом Олександра Довженка на зйомках «Щорса». Проте згодом Гліба Затворницького виключають зі знімальної групи фільму.

4 листопада 1938 року заарештовують за вживання наркотиків, проте скоро відпускають.

З 1940 року Затворницький працює педагогом в акторській школі Театрі ім. Франка.

В часи Другої світової війни залишається в окупованому Києві, де засновує театр-студію «Гроно» та знайомиться з колишнім гетьманом Петром Скоропадським, який навідується до Києва[1]. «Гроно» ставить спектаклі в Києві та навіть гастролює до Берліна.

Кінець війни застає Затворницького в Гамбурзі, однак він вирішує повернутися в Україну. Радянська влада не може вибачити йому культурну співпрацю з німцями. 5 лютого 1949 року Затворницького засуджують на 25 років перебування в таборах.

Кирило Бобровніков в своїх спогадах називав Гліба Затворницького «ерудитом, бібліофілом і циніком».

Микола Бажан називав його «типовим невдахою у творчості».