Захаряни

Захаряни (Закаряни) (1196—1261) — вірменський князівський рід[1][2][3], ішхани Східної Вірменії, відгалуження роду — грузинські намісники Мхаргрдзелі.

Звільнена Закарянами Східна Вірменія, на початку XIII століття[4].

Назва різнилася залежно від місцевості та часу. Так, вірмени називають династію Захаряни (Закаряни); на грецький манер династію називають Закіріді (Захаріди, Закаріди); грузини, маючи на увазі представників молодшої гілки династії, кажуть Мхаргрдзелі.

Згідно А. Шахназаряну, якмй посилається на написи, залишені Захарянами в Ахпаті і Амберді, самі вони вважали себе нащадками вірменських царських родів Багратуні й Арцруні[5].

На думку Йосипа Орбелі, ймовірно, рід Захарянів спочатку був курдського походження[6]. Такої ж думки дотримується і Р. Томсон. Їхні предки прийняли християнство в період перебування на службі у вірменських князів в Таширі[7]. Згідно «Dictionary of the Middle Ages» «численні написи Закарідів не залишають сумнівів в тому, що вони вважали себе вірменами»[8].

У 1174 році Саркіс Мхаргрдзелі, разом з Іваном Орбеліані, був призначений грузинським царем Георгієм III правителем Ані. Під час правління цариці Тамари правителями Ані були сини Саркіса — Івана та Захарія[6].

Рід Закарянів дав Вірменії та Грузії багатьох великих політичних і військових діячів. Відгалуженням роду Захарянів є вірменський князівський рід Ваграмянів, правителі князівства Гаг (в північній Вірменії), що було у васальній залежності спочатку від вірменського Ташир-Дзорагетського царства, потім від Грузинського царства. Засновником вірменського княжого роду Ваграмянів-Гагеці був князь Ваграм I — дядько Закарі та Іване[9][10]. Сестра братів Захарянів — Хорішах — була одружена з князем Вахтангом II Тангіком, була матір'ю князя Гасана-Джалала Дола, правителя вірменського Хаченського князівства.

Див. також

Примітки
  1. Encyclopaedia of Islam. — E. J. BRILL, 1986. — Vol. I. — P. 507.
    Оригінальний текст (англ.)
    Ani was for the first time conquered by the Georgians in 1124, under David II, who laid the foundation of the power of the Georgian kings; the town was given as a fief to the Armenian family of the Zakarids
  2. Кирилл Туманов. Armenia and Georgia // The Cambridge Medieval History. — Cambridge, 1966. — Т. IV: The Byzantine Empire, part I chapter XIV (3 листопада). — С. 593—637.:
    Оригінальний текст (англ.)
    Later, in the twelfth and thirteenth centuries, the Armenian house of the Zachariads (Mkhargrdzeli) ruled in northern Armenia at Ani, Lor’i, Kars, and Dvin under the Georgian aegis.
  3. Г. Г. Литаврин. Византия между Западом и Востоком. Опыт исторической характеристики. — СПб. : Алетейя, 1999. — С. 469.
    Оригінальний текст (рос.)
    Целый ряд армянских семей при грузинском дворе (таких как Закаряны-Мхаргрдзели или Орбелианы) верно служил Ильханам
  4. Дж. Бурнутян «A Concise History of the Armenian People», карта 19. Mazda Publishers, Inc. Costa Mesa California 2006
  5. Арташес Шахназарян. Княжество Ваграмянов. — Ереван: Айастан, 1990. — С. 36-40, 48-49.
  6. І. Орбелі. Развалины Ани. — С.-П. : Издание журнала «Нева», 1911.
  7. Robert W. Thomson. Rewriting Caucasian History. The Medieval Armenian Adaptation of the Georgian Chronicles. The Original Georgian Texts and the Armenian Adaptation. — Clarendon Press, 1996. — P. xxxvi.
  8. Joseph Strayer. Dictionary of the Middle Ages. — 1982. — Vol. 1. — P. 485.
    Оригінальний текст (англ.)
    The degree of Armenian dependence on Georgia during this period is still the subject of considerable controversy. The numerous Zak'arid inscriptions leave no doubt that they considered themselves Armenians, and they often acted independently.
  9. Арташес Шахназарян. Княжество Ваграмянов. — Ереван: Айастан, 1990. — С. 29-30.
  10. Т. Акопян. Очерки по исторической географии Армении. — Ереван: Изд-во Ереванского университета, 1960. — С. 312.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.