Зваричевська Мирослава Василівна

Походила з освіченої заможної родини. Мати, Йоси́фа Григорівна (1903–1983), з роду Бучинських, батько якої був війтом і дуже авторитетною людиною, братом був Дмитро Бучинський. Pазом із братом заснувала місцеву «Просвіту», товариство «Рідна школа», грала у театрі, активно працювала в Союзі українок. Батько (1899 — 27.01.1972), одружившись, поїхав до Канади, освоював прерії, зробив значний вклад у розвиток країни, став її громадянином. Повернувся у 1936 році із зворотніми квитками для себе і дружини, але вона не погодилася. За совітів її родина зазнала тотального «розкуркулення» і переслідувань, перебувала у постійному очікуванні на вивезення у Сибір. Лише завдяки чуду і допомозі батькового приятеля залишилась, хоча була позбавлена, маючи чотирьох дітей, засобів існування. Мирослава мала трьох сестер: Зеновію-Марію, Наталію, які також присвятили своє життя педагогічній діяльності, та Стефанію, що рано померла.

Була особливо обдарованою до навчання: пішла до школи з п'яти років. У 1956 з відзнакою завершила Чортківське педагогічне училище. У 1956—1961 блискуче навчалася на філологічному факультеті Львівського університету. У складі студентського загону їздила освоювати цілинні землі у Казахстан. Звідти надійшли «сигнали» про те, що вона «вела націоналістичну пропаганду». Мала яскраві організаторські здібності. Була старостою факультету, працюваючи у секції культури, організувала хор факультету. Приятелювала з однокурсницями — колишніми політв'язнями Галею Сокіл та Ольгою Мацелюх (майбутня дружина Михайла Гориня). Коли їх 1957 року виключали з університету, ходила з друзями до ректора Євгена Лазаренка захищати їх.

У 1962—1965 працювала у відділі бібліографії бібліотеки Львівського Національного Університету, який тоді очолював Теодор Микитин, відомий письменник і вуйко Мирослави З., згодом була літкоректором і редактором газет «Вільна Україна»]] та «Ленінська молодь», літературним редактором відділу публікацій Львівського обласного архіву. Розпочала діяльність як літературний критик, зокрема досліджувала творчість Бориса Антоненка-Давидовича, який високо оцінював її талант, пророкуючи велике майбутнє. Існувала тривала переписка із ним.

Належала до перших шістдесятників. У 1964 році, під час святкування 150-річчя з дня народження Т.Шевченка, за дорученням М. Гориня перевезла добірку самвидаву до Києва, звідки ці матеріали пішли за кордон. Постійно одержувала від Михайла Гориня, від Ігоря Калинця, літературу самвидаву в машинописах і фотокопіях, давала її читати друзям (статті «З приводу процесу над Погружальським», «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Сучасний імперіалізм», передмова до книжки «Панорама сучасної української літератури», книжка «Вивід прав України», виступ Івана Дзюби на вечорі пам'яті Василя Симоненка та ін.).

24 серпня 1965 була заарештованою у Львові; під час обшуку в її помешканні функціонери КГБ вилучили 5 примірників статей «З приводу процесу над Погружальським», «„Радянізація“ Павла Тичини», Івана Кошелівця, «Відповідь матері В. Симоненка — Щербань Г. Ф.», вірші Василя Симоненка тощо. Щодо неї застосовувались тортури на допитах, б'ючи жгутами по нирках, змушували до зізнань, що спричинило згодом до тяжкого захворювання нирок, утримували у вологому неопалюваному карцері тюрми на Лонського навіть взимку, відмовляли у побаченнях із рідними. Звинувачена у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч.1 КК УРСР в одній справі із братами Горинями та Михайлом Осадчим.

«ВИРОК Ім'ям Української Радянської Соціалістичної республіки 1966 року квітня 18 дня Судова колегія в кримінальних справах Львівського обласного суду в складі: головуючого Рудика С. І. народних засідателів: Пашука А. Й., Печенко Е. С. при секретарі Юрко А. О. з участю прокурора Антоненко Б. Т., адвокатів Коваль Я. Т., Малік М. С., Гребенюка Б. І., Савули Ю. М. Розглянула у закритому судовому засіданні в місті Львові справу про обвинувачення .. ЗВАРИЧЕВСЬКУ Мирославу Василівну, жительку м. Львова, українку, безпартійну, не судиму, з вищою освітою, не одружену, до арешту працювавшу архіваріусом Львівського державного обласного архіву, громадянку СРСР, під вартою з 24 серпня 1965 р. — в злочинах, передбачених ст. 62 ч. 1 КК УРСР; Підсудна Зваричевська, перебуваючи в дружніх взаємовідносинах з братами Горинями Михайлом та Богданом і поділяючи їх антирадянську націоналістичну діяльність, знайомилась на квартирі Гориня Михайла з антирадянською літературою і з початку 1965 р. до арешту проводила ворожу націоналістичну пропаганду шляхом поширення літератури, яка за змістом є наклепницькою і порочить радянський державний і суспільний лад. Зваричевська ознайомила з антирадянським документом „З приводу процесу над Погружальським“ свідків Калинця, Дмитерко, Дзьобан, передала надрукований текст цього документа Гелю, Заставецькому, Бесарабу, останньому передала і видану за кордоном „Панораму найновішої літератури в УРСР“ та ознайомила його з антирадянським документом „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань“. Заарештована одержала від Калинця декілька екземплярів „З приводу процесу над Погружальським“ та від Горинь Михайла статті антирадянського змісту „Сучасний імперіалізм“, „Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства“, „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань“ і з метою їх розповсюдження відвезла в липні місяці 1965 р. інструкторам туристичного табору „Полонина“ гр. Заставнецькому, в серпні місяці 1965 р. передала працівнику обласної бібліотеки Мандюку „З приводу процесу над Погружальським“, „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань Г. Ф.“, „Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства“. На квартирі Зваричевської органами слідства вилучені 5 екземплярів антирадянських націоналістичних документів „З приводу процесу над Погружальським“, „Радянізація П. Тичини“, „Відповідь матері В. Симоненка — Щербань“, які були приготовлені для розповсюдження. Допитана по суті пред'явленого обвинувачення підсудна Зваричевська повністю визнала себе винною в скоєнні перелічених злочинів, вина Зваричевської стверджується також вилученням націоналістичної літератури на квартирі та обласній бібліотеці, показами підсудних Горинів Михайла та Богдана, свідків Заставецького, Калинця та іншими матеріалами кримінальної справи».

За порадою приятельки Ольги Мацелюх-Горинь, яка там працювала, влаштувалася вчителем середньої школи № 31 м. Львова. Восени 1969 року разом з іншими колишніми політв'язнями підписала заяву на ім'я голови ВР УРСР Олександра Ляшка та прокурора УРСР Ф. Глуха «Знову „камернi“ справи?» — проти повторних засуджень політв'язнів С. Караванського, С. Бедрила, В. Ривака, що тоді готувалися. У 1971 на зборах учителів Радянського району м. Львова Зваричевську й Ольгу Горинь оголосили «націоналістками». На допитах у справах 1972 року (після арештів української інтелігенції) заперечувала, що одержувала самвидав від Ігоря Калинця.

Будучи під постійним їх наглядом КДБ, усе ж організовувала тематичні літературні вечори, зустрічі із письменниками, у своїй педагогічній діяльності намагалася виховувати українських патріотів та людей із стійкими моральними засадами. Наприклад, її підопічні піонерські загони носили імена Олеся Гончара, Олександра Довженка. Вела дитячу літературно-мистецьку студію «Тронка», що була у тісному контакті з Олесем Гончарем. Виховала плеяду талановитих діячів культури, серед який Володимир Кучинський, Лариса Курилич (Довга), брати Гуменюки, Назар Федорак і багато інш.

У червні 1988 брала участь в установчих зборах Товариства української мови (ТУМ) у Львові, очолила комісію з питань освіти ТУМ Львівщини, була організатором лекторію, активною учасницею «Рідної школи», співзасновником Педагогічного товариства ім. Гр. Ващенка, товариства «Просвіти», «Союзу українок». Разом із Ольгою Горинь на початку 1990-х створили Українську Християнську партію жінок, якої була співголовою. Була активним організатором та учасником громадських подій, завжди відзначалась твердою принциповою позицією. Людина високих моральних іделів, які відстоювала усе своє життя.

У 1989 організувала конференцію, присвячену Б. Антоненку-Давидовичу, що в умовах існуючого ще режиму, дала поштовх для національного пробудження. Підготувала конференцію «Національна школа, учитель, громадськість», де 3 грудня 1989 виголосила свою (першу в Україні) концепцію національної школи.

1990 — обрана депутатом Львівської міської ради першого демократичного скликання.

З вересня 1990 працювала віце-директором Інституту післядипломної педагогічної освіти Львівської області (була також доцентом кафедри гуманітарної освіти, завідувачем кабінету). Постановою пленуму Верховного Суду УРСР від 7 грудня 1990 вирок у справі М. та Б. Горинів, М.Осадчого та Зваричевської скасовано, справу закрито «за відсутністю складу злочину».

1992—1995 — паралельно працювала також в авторській українознавчій школі Марії Чумарної.

Багато працювала над розробленням та впроваженням у практику прогресивних методів педагогіки, концепції національної освіти, повертала забуті імена української педагогіки (Софії Русової, Григорія Ващенка та інш.). Автор літературознавчих та педагогічних статей, новаторських підручників з української літератури, визнаних фахівцями, за якими працювали у різних регіонах України.

Була організатором та учасником багатьох науково-практичних конференції, круглих столів, тематичних читань. Була дуже активним громадським діячем, промотором багатьох суспільнозначимих ініціатив, зробила значний внесок у формування демократичного суспільства, у розвиток суспільно-педагогічної думки. Похована Мирослава Мороз — Зваричевська на 37 полі Личаківського цвинтаря.

• Зваричевська М. Концепція національної школи, виголошена 3 грудня 1989 року на обласній конференції української мови ім. Тараса Шевченка та учителів Львівщини // Просвіта — № 1. — 1990.
• Зваричевська М.  Педагогіка Софії Русової  // Педагогічна думка. - 2006. - N 1. 
• Чорновіл В. Лихо з розуму. — Л.: Меморіал, 1991. — 344 с.
• «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966—1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. — К.: Смолоскип, 2003, — С. 15, 104, 129, 439.
• Українська поезія під судом КГБ: Кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців / Упоряд. Ю. Д. Зайцев. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2003. — С. 18-31, 36-40, 42-46, 421—426, 443—444, 472, 483—485, 488, 492, 495—496, 501—502, 508, 514, 523—526, 530, 538, 546—549.
• Пам'яті Мирослави Зваричевської : [спогади друзів, сусідів, учнів про Мирославу Зваричевську], Львів 2016

• Зайцев Ю. Зваричевська Мирослава Василівна // ЕСУ. — Т. 10. — С. 441.

• Сторінка, присвячена М.Зваричевській, на «Arte, cultura e religione»^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
• https://artcurel.blogspot.com/2019/08/myroslava-zvarychevska-moroz-10.html
• https://ucrainistica.blogspot.com/p/blog-page_26.html
• https://ucrainistica.blogspot.com/2020/02/myroslava-zvarychevska-moroz-10121936.html
• Віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні»
• https://uk.wikisource.org/wiki/Ухвала_Львівської_міської_ради_від_06.04.1990_Про_Звернення_жінок-депутатів_Львівської_міської_Ради_до_львів%E2%80%99янок Ухвала Львівської міської ради від 06.04.1990 щодо Звернення жінок-депутатів Львівської міської Ради до львів’янок
• http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16582
• http://old.lvivrada.gov.ua/home/novyny/16454-memorialna-tablycja-v-pamjat-pro-ukrajinskyh-politvjazniv (Меморіальна таблиця в пам'ять про українських політв’язнів)
• http://kps-ua.net/2010/lvivska/zvarichevska-miroslava-vasilivna
• Книга педагогічної слави України
• http://uahistory.com/topics/famous_people/11215
• Зенон Сенатович. Правильний підручник // Поступ, 30 березня 2004 р.
• https://www.radiosvoboda.org/a/26548599.html