Зея (річка)

У верхній течії, від витоку до гирла Селемджі, має переважно гірський характер; тут ширина її долини обмежена високими гірськими схилами. У місці перетину хребта Тукурінгіра річка тече в глибокій скелястій ущелині. У нижній течії (нижче гирла Селемджі) Зея виходить на рівнину, де її долина розширюється, а русло розчленовується на численні рукави.

Річка судноплавна на ділянці від гирла до міста Зеї. До будівництва Зейської ГЕС у високу воду невеликі катери могли підніматися і вище, до с. Бомнак. Утрудненням для судноплавства була наявність великої кількості мілководних перекатів в руслі річки. На 2009 р., суднопропускними спорудами гребля гідроелектростанції не обладнана, судноплавство можливе у верхньому і нижньому б'єфі.

До будівництва Зейської ГЕС на річці під час літніх паводків відбувалися катастрофічні повені. На річці проектується каскад Нижньозейських ГЕС. На Зеї розташовані міста Зея, Свободний, Благовещенськ.

Живлення переважно дощове, частка якого від загального річного стоку становить 50-70%. На снігове доводиться 10-20%, на підземне — 10-30%. Зея відрізняється високою водністю: середня річна витрата води в нижній течії поблизу міста Благовєщенськ дорівнює 2 500 м³/с, що відповідає модулю стоку 8,2 л/сек×км². Найбільша глибина в межень — 64 м (Близько ЗГЕС, найбільша ширина — 4 км. Ухил русла — в межах 0,1-0,4 ‰, у верхів'ях — більше 15 ‰. Швидкість течії в верхів'ях — 4-6 м/с, у пониззі — до 1,2 м/с. Водний режим її в порівнянні з іншими річками Далекого Сходу характеризується більш чітко вираженою весняною повінню, яка триває в середньому 20-30 днів, і високими літніми дощовими паводками, що обумовлюють іноді сильні повені. Повінь 1928 року, що спричинила за собою катастрофічні наслідки, в основному було викликано потужним паводком на Зеї. У зимовий період Зея, сточище якої розташовано у зоні вічної мерзлоти, виключно маловодна. У місті Зея, наприклад, під час паводків витрата води досягає 14 200 м³/с і вище, а взимку падає до 1,5 м³/с. До будівництва Зейської ГЕС багаторічна амплітуда коливання рівня води досягала 9-10 м. До водозбору річки належить більш 19800 озер загальною площею 1021 км².

Показники середньомісячної витрати води річки: Зея
за 47 років спостереження період 1936–1983 на станції: селище Бомнак (за 920 км від гирла), м³/с:

Джерело: Zeya at Bomnak. UNESCO: Water resources. Архів оригіналу за 24 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2016. (англ.)

У надзвичайно розгалужену систему приток річки входить близько 30 тис. водотоків, серед яких 43 — довші 100 км. Найбільша притока, Селемджа, середня річна витрата води якої у гирлі, перевищує 700 м³/сек. Найголовніші притоки Зеї (від витоку до гирла):[1]

• ліві: Купурі (довжина 162 км, сточище 4 620 км², відстань від гирла 1073 км), Аргі (350 км, 7 090 км², 939 км), Уркан (верхній) (234 км, 3 740 км², 878 км), Деп (348 км, 10 400 км², 485 км), Селемджа (647 км, 68 600 км², 284 км), Томь (433 км, 16 000 км², 110 км), Біла (170 км, 2 800 км², 76 км), Іванівка (176 км, 3 640 км², 21 км).
• праві: Ток (251 км, 6 420 км², 946 км), Мульмуга (234 км, 3 360 км², 837 км), Брянта (317 км, 14 100 км², 791 км), Гілюй (545 км, 22 500 км², 680 км), Уркан (нижній) (304 км, 16 200 км², 588 км), Тинда (264 км, 4 740 км², 447 км).

• Найдовші річки Росії

• Річка Зея // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
• А. А. Соколов (1952 р.). Гидрография СССР. // Глава 24. Дальний Восток (рос.). Л.: «Гидрометеоиздат». Архів оригіналу за 13 лютого 2012.