Маньчжурська мова

Маньчжу́рська мо́ва (маньчж.:, manju gisun) — мова тунгусо-маньчжурської групи алтайської мовної сім'ї[1]. Належить до мов, що вимирають. Має близько 20 носіїв (2017).[1] Колишня рідна мова маньчжурів, корінного народу Маньчжурії (сучасна провінція Хейлунцзян, КНР), що в 20 столітті, в результаті демографічної кризи та китаїзації, перейшов на китайську мову.[1] Одна з офіційних мов колишньої династії Цін (1616–1912), однієї з найбільших азійських імперій нового часу. Належить до аглютинативних мов з обмеженим сингармонізмом. Походить від середньовічної чжурчженської мови. З 1599 року базується на маньчжурській абетці, яка, у свою чергу, походить від монгольської абетки.[1] Має чотири діалекти — Бала, Алехуся, Цзін, Лалінь.[1]

Маньчжурська мова
Манчжу ґісун
Поширена в	Маньчжурія, Китай
Регіон	Східна Азія
Носії	20 осіб з 10,7 млн маньчжурів (2017)[1].
Писемність	маньчжурська абетка
Класифікація	алтайські мови Тунгусо-маньчжурська група
Офіційний статус
Офіційна	ні
Коди мови
ISO 639-1	—
ISO 639-2	mnc
ISO 639-3	mnc