Злобін Микола Васильович

Народився в родині радянського історика Василя Злобіна та вченого секретаря відділення ядерної фізики АН СРСР Клари Костянтинівни Злобіна (Бондаренко).

Закінчив московську школу № 14 (якийсь час була № 26, нині № 2068).

У 1974—1979 роках навчався на історичному факультеті МДУ, науковий керівник — професор Дробижев. У 1979—1982 роки — в аспірантурі МДУ[1], в 1983 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Вдосконалення наукового управління соціальним розвитком трудового колективу в умовах розвиненого соціалізму: на прикладі Волзького автомобільного заводу ім. 50-річчя СРСР та Автомобільного заводу ім. Ленінського Комсомолу»[2] [3].

У 1990—1993 роки пройшов докторантуру ФДМ МДУ.

1983—1993 роки викладав і займався науковою роботою в МДУ. Молодший науковий співробітник, асистент, старший викладач, доцент, провідний науковий співробітник. У той час був радником Президента СРСР Михайла Горбачова і пізніше радником Президента Російської Федерації Бориса Єльцина.

У 1993—2000 роках працював в якості запрошеного професора і дослідника у ряді університетів США, в тому числі у 1995—1999 роках в Вебстерском університеті[4]. Виступав з доповідями в Інституті Кеннана, Міжнародному центрі для науковців імені Вудро ВільсонаМеждународном центре учёных имени Вудро Вильсона, Американському університеті у Вашингтоні, Джорджтаунському університеті, Стенфордському університеті, Вебстерском університеті, Університеті Джорджа Вашингтона і Гарвардському університеті.

1993—2013 роки — співредактор першого наукового журналу по демократизації колишнього СРСР DemokratizatsiyaDemokratizatsiya, який видається в США. 2000—2004 роки — засновник і директор міжнародного інформаційного агентства Washington Profile. 2001—2005 роки — директор російських і азіатських програм Центру оборонної інформації США, Вашингтон. З 2004 року-постійний член міжнародного дискусійного клубу «Валдай». 2005—2014 роки був членом експертної ради РИА Новости. У період 2006—2012 років — директор російських і азіатських програм Інституту світової безпеки у Вашингтоні, США[5]. З 2008 року постійний учасник Світового політичного форуму в Ярославлі. З 2012 року засновник і президент Center on Global InterestsCenter on Global Interests у Вашингтоні[6].

Член редколегій і рад ряду академічних і політичних видань і серій в різних країнах світу, в тому числі «Континенту», «Вільної думки», «Загальної зошити», «Політичних досліджень» та ін Член рад директорів та наглядових рад ряду російських, американських і міжнародних аналітичних організацій та центрів.

Автор 17 книг і понад 300 академічних статей, глав та розділів у колективних монографіях, а також великої кількості публіцистичних матеріалів, опублікованих на 16 мовах більш ніж в 30 країнах світу. Автор низки університетських підручників з історії, політики і глобальної журналістики, виданих у різних країнах. Співавтор першого «некомуністичного» підручника з історії СРСР для старших класів, що видавався в СРСР наприкінці 1980-х років. Автор першого історичного праці російською мовою про президента США Гаррі Трумене[7] і першого архівного дослідження історії підготовки фултонській промові Вінстона Черчілля в березні 1946 року, яка вважалася в СРСР оголошенням холодної війни[8]. Співавтор першого в США і світі підручника з глобальної журналістики та основ медійної грамотності, переведеної на багато мов[9].

У 2001 році висунув теорію бесполярного світу як основи сучасної міжнародної системи. Дав визначення зовнішньої політики як правильно усвідомленого і формализованному державного егоїзму. Є прихильником ідеї розмивання суверенітету національних держав, вважає, що традиційні національні держави та економіки зживають себе. Виступає за формування нових принципів міжнародної безпеки і принципово нової структури міжнародних інститутів. Критикує регіональний підхід до забезпечення безпеки.

Неодноразово заявляв, що СРСР ще не розпався остаточно і кордони на пострадянському просторі будуть змінюватися. Напевно, єдиний американський політолог, відкрито виступав за незалежність Абхазії і який вітав її визнання Росією в 2008 році. При цьому високо ставить внутрішньополітичні досягнення Грузії. Вважає, що Росії може загрожувати розпад на декілька держав[11]. Є прихильником поступової ліквідації внутрішніх національних кордонів Росії.

У 2012 році Злобін став одним з небагатьох, хто відносно позитивно оцінив перебування Дмитра Медведєва на посту президента Росії, особливо його зовнішню політику, за що зазнав сильної критики в міжнародних експертних колах[17][18].

Згаданий у документі, опублікованому WikiLeaks, де названий американським політологом, які мають контакти з «Єдиною Росією». Як наголошується в документі, зробив висновок, що правлячий тандем «працює»[19].

Видавництво Ексмо:[20]

• «Хто є хто в команді Трампа?» (2017) ISBN 978-5-699-96017-0
• «Імперія свободи: цінності і фобії американського суспільства» (2016) ISBN 978-5-699-92226-0
• «Російська віраж: куди йде Росія?» (2014) (з Володимиром Соловйовим) ISBN 5-457-60902-2, ISBN 978-5-457-60902-0
• «Америка: виплодок раю» (2013) ISBN 5-457-34742-7, ISBN 978-5-457-34742-7
• «Америка… Живуть же люди!» (2012) ISBN 5-457-08173-7, ISBN 978-5-457-08173-4
• «Путін—Медведєв. Що далі?» (2010) (з Володимиром Соловйовим) ISBN 5-699-40992-0, ISBN 978-5-699-40992-1
• «Протистояння. Росія. США.» (2009) (передмова Олександра Волошина, коментарі Володимира Соловйова) ISBN 5-699-32158-6, ISBN 978-5-699-32158-2
• Злобин, Н. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-5-699-34086-6. ISBN 5-699-34086-6
• Шляхи перебудови: досвід та сучасність. Изд. Вища школа, 1989 р. 190 с.[21]

Інші:

• «У кулуарах Вашингтона: умонастрої істеблішменту США в роки другого терміну президента Джорджа Буша (2005—2008)» (2009) (з Левом Бєлоусовим)
• International Communication: A Media Literacy Approach (2004) (з Артуром Силверблаттом)
• «Росія на пострадянському просторі»