Знахідний відмінок

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання, які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний).

У ранній праслов'янській мові форми знахідного відмінка всіх іменників чоловічого і жіночого родів відрізнялися від форм називного своїми закінченнями. Ці флексії (в однині — *-m, у множині — *-ns) успадковані праслов'янською мовою з праіндоєвропейської[2] й ідентичні відмінковим флексіям інших індоєвропейських мов: ранньо-прасл. *vodam («воду») — лат. aquam[3], ранньо-прасл. *domŭm («дім») — лат. domum. Ще на дуже ранньому етапі розвитку праслов'янської давній прикінцевий * -m перейшов у *-n у межах фонетичного закону (*vodam > *vodan, *domŭm > *domŭn). Надалі, після того як у праслов'янській став діяти «закон відкритого складу», відбулися фонетичні зміни: в іменників з давньою основою на *-ā закінчення (разом з останнім голосним основи) -an (з ранішого -am) перейшло в носовий *ǫ (прасл. *vodǫ), в іменників з основою на *-ŭ втратилася прикінцева приголосна *-n, а голосна основи *-ŭ- перейшла в редукований *ъ. Оскільки зникнення прикінцевого приголосного (*-s) відбулося також і в називному відмінку (*domŭs — з ранішого *domŏs), форми називного і знахідного в іменників з основою на *-ŭ збіглися: прасл. *domъ. Подібним же чином збіглися форми називного і знахідного в іменників основ на *-ŏ: ранньо-прасл. *gordŏ-n < *gordŏ-m («го́род», «огоро́жу», «горо́д», пор. лат. hortum, «горо́д», «сад») > *gordъ, з переходом *ŏ > *ŭ > *ъ; і в іменників основ на *-ĭ: ранньо-прасл. *gostĭ-n < *gostĭ-m («іноземця», «гостя», пор. лат. hostem, «ворога») > *gostь, з переходом ĭ в редукований *ь.

Дещо відмінним було утворення форм знахідного відмінка праслов'янських іменників з основою на *-ū (звук, що надалі перейшов в *y):*bry («брова»), *buky («буква», «книга»), *kerky, *cerky («церква», другий варіант є наслідком другої палаталізації), *ljuby («любов»), *svekry («свекруха»), *koty («якір»), *kry («кров»), *xorǫgy («хоругва», «корогва»). У них основа непрямих відмінків і називного відмінка множини відрізнялася від основи називного відмінка однини сполученням *ъv < *ŭu̯, а знахідний відмінок отримував закінчення *ь: *brъvь, *bukъvь, *cerkъvь, *kotъvь, *krъvь, *ljubъvь, *svekrъvь, *xorǫgъvь[4]. Переважне вживання форм непрямих відмінків привело до того, що вже в праслов'янський період форми називного відмінка стали витіснятися формами знахідного. У сучасній українській за деякими словами цього типу збереглося закінчення «-в», тільки без редукованого [ь] (кров, любов), або новоутворені форми на -ва (брова, буква, кітва, хоругва, церква), в останньому разі в них утворилася нова форма знахідного відмінка (брову, букву) за аналогією з іменниками з основою на *-a.

У множині форми називного і знахідного відмінків збігалися в іменників з основами *-a, *ĭ та *-ū (дав.-рус. рыбы, рѫкы, гости, гѫси, цьркъви, хорѫгъви), а також в іменників середнього роду (дав.-рус. села, мѣста, словеса, небеса, чудеса). В іменників з іншими основами форми називного і знахідного розрізнювалися. В іменників чоловічого роду на *-ŏ називний відмінок множини чоловічого роду мав закінчення *i (з ранішого *oi̯ відповідно до монофтонгізації дифтонгів). у твердому і м'якому варіантах (дав.-рус. городи, ворози, друзи, мѫжи, отьци, краи, у другому і третьому прикладах перехід *g > *z пояснюється ефектом другої палаталізації), знахідний — закінчення *y (з ранньо-прасл. *-ōns) у твердому варіанті (дав.-рус. городы, ворогы, другы), і закінчення *ě або *ę у м'якому (дав.-рус. отьцѧ, мѫжѧ, краѧ). В іменників з основою на *-ŭ називний множини мав закінчення *-ove (дав.-рус. домове, садове, сынове), знахідний (а також називно-знахідний двоїни) — *y < *-ūns (дав.-рус. домы, сады, сыны), в іменників з основою на *n називний множини мав закінчення *e (дав.-рус. дьне, камене, степене), знахідний — *i (дав.-рус. дьни, камени, степени). Надалі, після змішання парадигм різних типів відмінювання, залишилася тільки форма знахідного відмінка, що замінила давні форми називного (суч. укр. городи, вороги, доми, сади, сини, дні, степені), лише у деяких випадках збереглися форми називного (суч. укр. друзі).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській мовах знахідний відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми знахідного відмінка у всіх іменників збігалися з формами називного (дав.-рус. очи, уши, рѫцѣ, города, брата, сыны).

Оскільки форми називного і знахідного відмінків не розрізнювалися в більшості іменників, це створювало певні незручності (синтаксичну неоднозначність), адже не можна було відрізнити підмета від додатка. При вільному порядку слів у реченні вирази типу кънѧзь любить братъ і братъ любить кънѧзь могли бути повністю тотожними за сенсом[5]. Це призвело до того, що вже в старослов'янських пам'ятках спостерігають заміну форм знахідного формами родового відмінка[6]. Цей процес дедалі поширювався, надалі форму родового відмінка стали вживати і після прийменників (за друга, за друзів — замість за другъ, за другы[7]). Реліктами давнього вживання знахідного відмінка після прийменників є деякі слова і сталі вирази: заміж, замуж (від дав.-рус. за мѫжь — «за чоловіка», «за мужа»), піти в гості (замість *в гостей), постригтися в ченці (замість *в ченців), і навіть балотуватися в депутати (замість *в депутатів). У сучасній українській форми родового відмінка витіснили форми знахідного для істот, а у розмовно-побутовому мовленні — навіть і для неістот. У російській мові форми родового вживаються за знахідний тільки в істот (открыть рот), а поширені сполучення типу налить чаю являють окремий випадок вживання родового як додатка.

В українській мові форми називного і знахідного відмінків середнього роду в усіх числах завжди збігаються. Це є характерною ознакою не тільки слов'янських, але й всіх індоєвропейських мов (наприклад, лат. vasum, «посудина» — vasum, «посудину»)[8].

Лише деякі слова у сучасній українській мові мають окрему форму знахідного відмінка. До них належать іменники І відміни (воду, жінку, воєводу), а також прикметники жіночого роду, які мають у знахідному однини закінчення -у (< *ǫ < *-an < *-am). В інших випадках, залежно від того, йдеться про назву істоти чи неістоти, знахідний відмінок омонімічний з називним — знахідний неістотний, чи з родовим — знахідний істотний відмінок.

Роль знахідного істотного чоловічого роду ІІ відміни, а також множини всіх відмін грає родовий відмінок (зустріти гостя, любити брата, побачити сестер). В офіційно-діловому стилі мовлення форма знахідного неістотного чоловічого роду ІІ відміни збігається з формою називного (відкрити рот, написати лист, купити олівець). У розмовно-побутовому мовленні трапляється вживання родового відмінка у ролі знахідного неістот (відкрити рота, написати листа, купити олівця).

Головні функції в українській мові — показувати прямий об'єкт, міру і тривалий час. Окреме закінчення має тільки в імен жіночого роду на голосний, в середньому роді збігається з називним, у чоловічому — з родовим.

Приклади:

• душу
• маму
• Київ
• Василя

Знахідний відмінок (Casus Accusativus) у латинській мові утворюється доданням до основи родового відмінка таких закінчень:

Флексія -m має загальноіндоєвропейське походження, флексії знахідного відмінка множини -as, -os, -es, -us сходять до праіндоєвропейського закінчення знахідного множині *-ns.

У середньому роді знахідний відмінок завжди збігається з називним: monstrum («диво», «чудовисько») множина — monstra, exemplar («зразок»), множина exemplaria, gelu («лід»), множина — gelua.

Значення

Окрім того ж значення, що і в українській мові, він може виражати:

1. Місце, куди направлена дія (Romam veni — «я прийшов у Рим»).
2. Час (multos annos — «багато років»),

Зворот «акузатив з інфінітивом»

Зворот «акузатив з інфінітивом» (Accusativus cum infinitivo) складається з: керуючого слова, як правило дієслова, акузатива та інфінітива.

Перекладається за допомогою введення нового речення зі словами «що», «щоб»: Dicit me insanum esse («Він сказав, що я божевільний»).

Подвійний акузатив

Якщо дієслово має значення «зробити», «вибрати», то отримується конструкція з двох слів у знахідному відмінку, вона називається «подвійним знахідним» (accusativus duplex): Populus eum senatorem facit («Народ зробив його сенатором»).

У пасивних реченнях в таких випадках використовуються два слова в називному відмінку: Is senator factus est («Його зробили сенатором», «Він зробився сенатором»).

У більшості сучасних романських мов відмінки відсутні. У тих з них, що зберегли систему відмінювання імен, знахідний збігається з називним (рум. apă — «вода», apă — «воду»).

У старофранцузькій мові іменники мали два відмінки: «прямий» або «підметовий» (cas sujet) і «непрямий» (cas régime). Непрямий без прийменника відповідав знахідному відмінку. Майже всі сучасні форми іменників сходять до старофранцузького непрямого відмінка. У деяких слів форми прямого і непрямого відмінків стали розрізнюватися за значенням (gars — garçon, pâtre — pasteur, sir — sieur і seignor, on — homme, copain — compagnon, cou — col).

Приклади