Називний відмінок

У ранній праслов'янській мові більшість іменників (чоловічого і середнього роду зокрема) мали в називному однини закінчення -s. Ця особливість успадкована праслов'янською з праіндоєвропейської і виявляється шляхом зіставлення її лексем з відповідними словами в інших індоєвропейських мовах: ранньо-прасл. *synŭs («син») — лит. sūnŭs; ранньо-прасл. *domŏs («дім») — лат. domus; ранньо-прасл. *gordŏs («го́род», «огорожа») — лит. gardas («сад»), лат. hortus («сад»), прагерм. *gardaz («огорожа», «двір», «сад») і гот. gards («двір»), ранньо-прасл. *gostĭs («гість») — лат. hostĭs («ворог»), прагерм. *gastiz і гот. gasts («гість»).

Після того, як у праслов'янській став діяти «закон відкритого складу», прикінцевий -s зник, щоб розкрити останній склад, а попередні голосні зазнали редукції: *ŭ перейшов у *ъ, ŏ — у *ŭ > *ъ, *ĭ перейшов у *ь. Пізні праслов'янські форми відновлюють вже як *synъ, *domъ, *gordъ, *gostь. Аналогічним чином у ранньопраслов'янській відбулася втрата праіндоєвропейського закінчення знахідного відмінка однини -m (див. докладніше «Історія знахідного відмінка в українській мові»), внаслідок чого форми називного і знахідного однини перестали розрізнюватися у більшості іменників чоловічого роду. У X—XII ст. відбувся занепад редукованих, пов'язаний також з подовженням [o] та [e] у новозакритих складах (за винятком слів з повноголоссям), що привело до появи сучасних форм син, дім, гість, город.

Іменники середнього роду в називному відмінку теж мали прикінцеві приголосні: *-s (*nĕbŏs), *-m (*veslom), *-n (*imen) або *-nt (*agnent), що після дії закону відкритого складу або зникли (*nebo, *veslo) або утворили з голосними носові (*imę — «ім'я», *agnę > *jagnę — «ягня»). В інших формах ці приголосні можуть зберігатися повністю або частково (небеса, імена, ягнята).

Форми називного множини могли утворюватися по-різному (див. докладніше «Історія множини в українській мові»), звичайними були закінчення -y, -i, -e для чоловічого і жіночого родів і -a для середнього. У сучасній українській форми називного множини іменників ІІ відміни (брати, вороги, городи, сини) здебільшого являють собою колишні форми знахідного, і лише в одиночних випадках — називного (друзі). В однині теж відомі випадки заміни давнього називного знахідним: так, іменники з основою на *-ū (дав.-рус. цьркы, любы, хорѫгы) утворювали множину і форми непрямих відмінків за допомогою суфікса-нарощення -ъv-, а в знахідному мали закінчення -ь (дав.-рус. цьркъвь, любъвь, хорѫгъвь). До цього типу відмінювання в дописьмовий період також належали слова *bry і *kry, їхні форми знахідного однини були відповідно *brъvь і *krъvь. Надалі суфікс -ъv- став частиною кореня, форми знахідного відмінка кров і любов стали вживатися і в називному, а решта слів цього типу набула нових закінчень за аналогією з іменниками І відміни (брова — брову, церква — церкву). Інший приклад: слово колесо походить від непрямих відмінків ранішого коло, що колись мало суфікс-нарощення -es.

Окрім однини і множини, праслов'янський і давньоруський називний відмінок мав також форму двоїни. У всіх типів відмінювання вона збігалася з формою знахідного і кличного (дав.-рус. брата, рѫцѣ, словесѣ).

В іменників з основами на *-ū, *-r (дав.-рус. цьркы, любы, мати, дъчи), а також іменників середнього роду, двоїни і множини всіх родів форма називного відмінка збігалася з формою кличного.

Називний відмінок іменників середнього роду завжди збігається зі знахідним. Це є характерною ознакою не тільки слов'янських, але й всіх індоєвропейських мов.

Після дієслів зі значенням «бути» вживається орудний відмінок (він є науковцем). Історично додаток у таких реченнях виражався називним відмінком (ти є князь/ти єси князь).

• чашка
• Київ
• Василь
• вісім
• тридцять
• сімдесят
• сімсот
• одна ціла і шість десятих
• мати