Відмінок в українській мові

До іменників з основою на *-ā належали слова чоловічого та жіночого роду із закінченням називного відмінка однини -а, -я: рука, рыба, земля. Окрім того, до цього типу також належали нечисленні іменники жіночого роду із закінченням -и (кънѧгыни, рабыни).

До типу з основою на *-ā сходить сучасна І-ша відміна (рука, риба, земля, княгиня). Іменники з давнім закінченням -и (кънѧгыни, рабыни) змінили його на -я (княгиня, рабиня), архаїчну форму зберігає лише слово пані, колись запозичене із західнослов'янських мов, але зараз воно є невідмінюванним іменником.

До іменників з основою на *-ŏ належали такі слова чоловічого роду, як городъ, братъ, другъ, вълкъ, ворогъ, духъ, столъ, мечь, мужь, краи, кънѧзь, отьць, а також слова середнього роду село, мѣсто, море, полѥ. Зі слів, що мали тільки форму множини, до твердої групи середнього роду цього типу належав й іменник ворота. У ранньопраслов'янській мові слова цього типу мали закінчення *-s, рідше *-m (*gŏrdŏs, *draugŏs, *vŏrgŏs, *stŏlŏs, *gūrdlŏm), яке надалі відпало відповідно до закону відкритого складу, а тематичний голосний -ŏ в іменників чоловічого роду перейшов (через проміжний звук *ŭ) у редукований *ъ, зберігшись як [o] у середнього. Деякі слова (наприклад, братъ) пізніше перейшли в нього з інших типів.

В іменників із задньоязиковими -г-, -к-, -х- у корені діє друга палаталізація перед -и, -ѣ (друзи, ворози, вълци, дуси, друзѣ, ворозѣ, вълцѣ, дусѣ, друзѣхъ, ворозѣхъ, вълцѣхъ, дусѣхъ). Наявність у слів м'якого варіанту із суфіксами -ць і -зь (отьць, кънѧзь) закінчення кличного відмінка -е (отьче, кънѧже) пояснюється тим, що первісно вони належали до твердої групи (ранньо-прасл. *otьkъ, *kъnęgъ), і тільки пізніше отримали м'які суфікси внаслідок третьої палаталізації.

Від типу з основою на *-ŏ походить сучасна ІІ-га відміна. Але під впливом типів з основою на *-ŭ, *-ā та *-ĭ відбулися такі зміни в парадигмі: 1) у родовому множини чоловічого роду вживається переважно закінчення -ів, рідше -ей, лише в одиничних випадках ця форма збігається з називним однини (чобіт); 2) у давальному множини — закінчення -ам, -ям; 3) форми орудного множини набули закінчення -ами, -ями (городами, братами, селами, вітцями), а також -ьми (кіньми, грудьми); 4) у місцевому множини вживаються -ах, -ях; 5) у родовому однини поряд із закінченнями -а, -я вживаються -у, -ю; 6) у місцевому однини поряд із закінченням -і (від ѣ) і -ю вживають -у; 7) у давальному однини поряд із закінченнями -у, -ю вживаються -ові, -еві (за аналогією це спостерігається навіть у місцевому відмінку); 8) у кличному поряд із закінченнями -е, -ю вживається -у (діду).

До цього типу належали слова сынъ, вьрхъ, медъ, волъ, домъ, рѧдъ, садъ, полъ, санъ, чинъ, ледъ, грѣхъ, даръ, миръ, низъ, пиръ, солодъ, станъ, олъ, долъ та деякі інші. Тільки для небагатьох зі слів цього типу відмінювання можна знайти етимологічні відповідники в інших індоєвропейських мовах, що підтверджували наявність в минулому звука *ŭ (короткого u) в основі: дав.-рус. сынъ — лит. sūnŭs; дав.-рус. вьрхъ — лит. viršŭs, латис. virsus; дав.-рус. медъ — лит. mĕdŭs, грец. μέδυ. Щодо слова домъ, то його ранньопраслов'янську форму відновлюють як *domŏs: первісно воно належало до типу з основою на *-ŏ, лише згодом перейшло в тип на *-ŭ (так само етимологічно споріднене лат. domus походить від ранішої форми *domos, пор. архаїчні форми давального й місцевого відмінків відповідно domo, domi). Як і в попередньому типі, первісно слова з основою на -ŭ мали закінчення -s (*sūnŭs > *sūnŭ > *synъ, *mĕdŭs > *mĕdŭ > *medъ), що відпав згідно із законом відкритого складу, а тематичний голосний -ŭ перейшов у редукований *ъ. Закінчення -ы (*-y) у формах двоїни і знахідного відмінка множини походить від *-ū — довгого варіанта *-ŭ.

Особливістю слів цього типу була основа деяких форм з прикінцевим -ов-, пов'язана з давнім чергуванням *ŭ і дифтонга *ou̯, що наприкінці слова монофтонгізувався в *-u, а перед голосними перетворився на *-ov-. Це ж сполучення -ov- можна помітити і в похідних прикметниках і іменниках від слів цього типу: синівський, синова, синовиця, верховий, медовий, рядовий, садовий, половина, льодовий, гріховний, даровий, мировий, солодовий, становий, низовий. Надалі за допомогою цього словотворчого елементу стали утворювати прикметники і слова, що походять з інших типів: книжковий, кишковий, городовий, столовий.

У сучасній мові цей тип зник, злившись з типом з основою на *-ŏ. Залишками його парадигми є такі риси ІІ відміни: 1) закінчення -ів (< -овъ) у родовому відмінку множини (синів, братів, городів, відчуттів), 2) закінчення -у (-ю) у родовому і місцевому однини (при цьому саме слово син набуло закінчень -а, -і за зразком типу на *-ŏ), а також закінчення -у, -ю в кличному і місцевому (сину, батьку, діду); 3) закінчення -ові, -еві у давальному однини (за аналогією це спостерігається навіть у місцевому відмінку), причому прикінцеве -і замість належного -и може пояснюватися впливом типу на *-ā (сучасної І відміни)[Ком 1]; 4) закінчення орудного однини -ом (без переходу o > i, що може свідчити про походження о від ъ); 5) закінчення кличного відмінка множини панове може походити від колишнього закінчення називного відмінка множини,[Ком 2] але може також бути запозиченням з польської мови (panowie), у якій деякі слова продовжують утворювати множину за моделлю цього типу (członkowie, fotografowie, mężowie, synowie, uczniowie).

До цього типу належали слова як чоловічого (господь, путь, гость, гусь), так і жіночого роду (кость, дань, ночь, печь). Сюди ж належали й іменники. що вживалися тільки в множині — сани, сѣни, гусли, ясли. Наявність звука *ĭ в основі підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом споріднених мов: дав.-рус. гость — лат. hostĭs («ворог»), дав.-рус. путь — лат. pontĭs (род. відм. від pons — «міст»), дав.-рус. ночь — лит. naktìs, лат. noctĭs (род. відм. від nox — «ніч»). У ранньопраслов'янській мові внаслідок фонетичних змін після початку дії закону відкритого складу *ĭ перейшов у редукований *ь. Деякі звуки зазнали першої палаталізації (прасл. *noktĭs > *noktĭ > *nočĭ > *nočь).

Наявність у відмінкових і числових формах -ь, -и, -ьѥ, -ьи пов'язане з походженням -ь від *-ĭ, який чергувався зі своїм довгим варіантом *ī > -и (показником двоїни); переходом давнього дифтонга *ei̯ (показника родового відмінка) у закритому складі в -и (*-ei̯s > *i) і розпадом його у відкритому на -ь і -и (*-ei̯ĕ > *ьje, *-ei̯ĭ > *ьjь).

Від жіночого варіанту цього типу відмінювання походить сучасна ІІІ-тя відміна (честь, ніч, піч), лише закінчення кличного відмінка змінилося за аналогією до типу з основою на *-ŏ (честе, ноче, пече). Окрім того, від парадигми цього типу походить сучасне закінчення родового множини -ей (гостей, гусей, дверей, мишей) — від давнього ьи. Чоловічий варіант типу на *-ĭ зник, його слова набули закінчень за зразком типу на *-ŏ (гостя, зятя, гостю, зятю), давнє закінчення форми кличного відмінка зберегло лише слово «Господь» (Господи). Слово ясли зараз змінюється як іменник середнього роду (ясла) і належить до ІІ відміни (аналогічно до нього замість гуслі зрідка вживається гусла). Іменники путь і гусь, зберігши закінчення -і в родовому однини, змінили граматичний рід на жіночий — за аналогією з кість, суть, борть. Іменники жіночого роду долонь, мышь, пѣснь, набувши нових закінчень (долоня, миша, пісня), зараз відмінюються за зразком типу з основою на *-ā (слово миша, миш зберігає закінчення родового множини -ей).

До іменників з основою на *-ū належали нечисленні слова жіночого роду з прикінцевим -ы: букы, любы, свекры, жьрны, цьркы, хоругы, коты, ятры, неплоды, тыкы, смокы та деякі інші. Тематичний голосний основи *-ū сходив до праіндоєвропейського довгого u (*-ū) і надалі перейшов у звук *y («ы»). Більшість з них мають питомо слов'янське походження, букы, цьркы, хоругы вважають давніми германізмами. Для більшості слів цього типу в письмових пам'ятках засвідчені лише форми однини та множини, форми двоїни є значною мірою гіпотетичними. Окремої форми кличного відмінка в цих іменників не існувало.

Характерною рисою слів цього типу є суфікс-нарощення -ъв- у непрямих відмінках, а також у формах двоїни й множини називного. Воно пов'язане з чергуванням ū і дифтонга ŭu̯, що надалі перетворився на -ъv. Іноді для іменників з основою на *-ū взагалі не виділяють окремого типу, зазначаючи, що в однині вони відмінюються подібно словам з основою на приголосний, а в множині — подібно словам з основою на *-ā.

До цього типу, очевидно, у дописьмовий період також належали слова кръвь і бръвь (прасл. *kry, *bry). На це можуть вказувати спільність парадигми у непрямих відмінках, а також засвідченість форми kry в пам'ятках старопольської мови. У кириличних і глаголичних же пам'ятках відомі лише кръвь і бръвь, що за походженням є формами знахідного відмінка. Очевидно, до типу з основою на *-ū колись належало і слово «морква» (прасл. *m^ъr̥ky), а також «Москва» (незасвідчена пам'ятками форма називного відмінка мала бути *Москы)[2].

У сучасній мові цей тип повністю зник: слова букы, цьркы, свекры, бръвь, хоругы, коты набули нових закінчень і перейшли до І відміни (буква, церква, свекруха, брова, хоругва, кітва), любы, кръвь — до ІІІ (любов, кров), жьрны — до ІІ (жорно).

До цього типу відносять іменники, що не мають тематичних голосних, а їхніми детермінативами є прикінцеві приголосні основ. Залежно від цього приголосного цей тип поділюють на такі підтипи: з основою на *-n, на *-nt, на *-s і на *-r.

Підтип з основою на *-n включав такі слова чоловічого роду, як камы («камінь»), дьнь, ремень, ячьмень, корень, всі іменники із суфіксами -ель (учитель, житель, приѧтель), -арь (мытарь, рыбарь) та -инъ (галичанинъ, кыянинъ, людинъ). У слів останньої групи в множині суфікс одиничності -инъ зникав (галичане, кыяне, люде).

До підтипу на *-n належали також іменники середнього роду з нарощенням -ен- (имѧ, стремѧ, племѧ, сѣмѧ, тѣмѧ, вымѧ, письмѧ, чисьмѧ).

У називному однини іменники чоловічого роду цього підтипу первісно мали закінчення *y («ы»), але пам'ятки писемності зберегли з ним тільки два слова — камы і староцерк.-слов. пламы («полум'я»), що відповідає дав.-рус. поломя. В інших словах архаїчне закінчення називного *y змінилося закінченням знахідного відмінка -nь: ремень — від прасл. *remy; ѩчьмень, ячьмень — від прасл. *(j)ęčьmy; корень — від прасл. *kory або *korę (в останньому прикладі можливий перехід слова з середнього в чоловічий).

Іменники середнього роду цього підтипу мали в називному однини закінчення ѧ (у пам'ятках Стародавньої Русі замість ѧ також писали «йотоване а»), що за походженням був носовим *ę.

Для деяких іменників цього підтипу вдається знайти споріднені слова в інших індоєвропейських мовах, що підтверджують наявність у давнину прикінцевого *n: камы < ранньо-прасл. *kamōn — грец. άκμων («ковадло»); сѣмѧ < ранньо-прасл. sēmen — лат. sēmen; имѧ < ранньо-прасл. *ьnmen — лат. nomen. Доля цього давнього закінчення склалася по-різному. Сполучення -ōn перейшло в -ūn, потім прикінцевий -n зник відповідно до закону відкритого складу, а -ū перетворився на звук *y. У слів з прикінцевим *-en відповідно до того ж закону відбулася назалізація, щоб розкрити склад, і утворився носовий *ę (прасл. *sěmę, *imę). У непрямих відмінках, а також у двоїні та множині називного, давній -n зберігається (камене, сѣмене, имене).

Слова, що відмінювалися за чоловічим варіантом цього підтипу (камы, дьнь) тепер перейшли до ІІ відміни (камінь, день, киянин). Іменники середнього роду з нарощенням -ен- зберегли свою парадигму і разом з наступним підтипом утворюють IV-ту відміну (ім'я, плем'я), закінчення орудного множини -ы змінилося на -ами під впливом типу з основою на *-ā. Реліктом давньої парадигми іменника «день» є прислівник «сьогодні» (сего дьне — «цього дня»)[3].

До підтипу на *-nt належали слова середнього роду, що позначали дитинчат тварин, а також дітей до 7-ми років: ягнѧ, телѧ, козьлѧ, жеребѧ, поросѧ, робѧ, дитѧ (дѣтѧ). Прикінцевий ѧ за походженням був носовим *ę, що розвинувся з ранньопраслов'янського сполучення *-ent, приголосний *t наприкінці зник відповідно до закону відкритого складу. У непрямих відмінках, а також у формах двоїни та множини називного давній *t зберігається (ягнѧте, телѧте, ослѧте).

Слова цього підтипу в цілому зберегли свою парадигму і разом з іменниками середнього роду підтипу на *-n зараз утворюють IV-ту відміну (ягня, теля, маля, дитинча, немовля). Відміностями сучасної парадигми від історичної є втрата суфікса-нарощення в орудному однини (-ям замість -ѧтьмь) і поява закінчення орудного множини за зразком типу з основою на *-ā (-ами замість -ы).

До підтипу з основою на *-s належали слова середнього роду небо, коло, око, ухо, тѣло, слово, чудо. Вони мали в непрямих відмінках, а також у формах двоїни та множини називного суфікс-нарощення -ес-, що був пов'язаний за походженням з давнім закінченням називного однини *-ŏs (ранньо-прасл. *nĕbŏs, *ŏkŏs), яке у формах непрямих відмінків і множини перейшло в -ĕs-.

Слова око, ухо частіше вживалися у формі двоїни — очи, уши.

Цей підтип відмінювання зник, його слова набули нових закінчень за зразком іменників середнього роду з основою на *-ŏ і зараз перебувають у ІІ-ій відміні (слова, тіла, кола, слів, тіл, кіл). Тільки у слів небо і чудо зберігаються форми множини з давнім нарощенням -ес- (небеса, чудеса), як архаїчні трапляються форми словеса і тілеса, закінчення орудного множини -ы змінилося на -ами під впливом типу з основою на *-ā. Слово око утворює форми однини за зразком типу з основою на *-ŏ (ока, оку, оці), а множину — від форм колишньої двоїни (очей, очам, очима), рідше аналогічні форми множини вживаються і для іменника вухо (вушей, вушам, вушами). Форма множини колеса «переосмислила» нарощення -ес- як частину кореня й утворила нове слово колесо. Давній суфікс-нарощення зберігається і в багатьох похідних прикметниках від слів цього підтипу: небесний, чудесний, словесний, тілесний.

До варіанту цього типу з основою на *-r у письмовий період належали всього два слова жіночого роду — мати і дъчи. У називному однини вони мали закінчення -и, що походить від ранньопраслов'янського -er (пор. нім. Mutter, лат. mater — «мати», нім. Tochter, перс. دختر‎ — «дочка»), де останній приголосний зник, а -e перейшов у -i. Вважають, що в ранньопраслов'янській мові до підтипу на *-r належали також братъ (пор. староцерк.-слов. братръ, нім. Bruder, лат. frater), сестра (пор. нім. Schwester, лат. soror), нетии, ятры.

Окремих форм кличного відмінка іменники цієї групи не мали, замість нього вживалася форма називного. У сучасній мові слово мати належить до ІІІ відміни (утворює свій особливий підтип), а дъчи, отримавши закінчення -ка (укр. дочка), перейшло до І відміни. Форма дочір/дочер збереглася досі в деяких говорах.

Відмінювання коротких прикметників

Короткі прикметники відмінювалися аналогічно іменникам: форми чоловічого і середнього роду — як іменники з основою на *-ŏ, форми жіночого — як іменники з основою на *-ā. Нижче дані приклади для твердого (добръ) і м'якого (синь) варіантів відмінювання.

Відмінювання повних прикметників

Повні прикметники могли відмінюватися по-різному: в одному разі змінювалася іменна частина разом з вказівним займенником, у другому — лише вказівний займенник.

У давньоруській і прасловя'нській мовах лічильні слова не утворювали окремої частини мови. Слова для позначення чисел 1-4 являли собою прикметники: одинъ і дъва, дъвѣ відмінювалися як займенники, триє, три — як короткий прикметник або іменник з основою на *-ĭ у множині, четыре, четыри — як короткий прикметник або іменник з основою на приголосний у множині. Решта лічильних слів були іменниками: слова для позначення чисел 5-9 відмінювалися подібно іменникам жіночого роду з основою на *-ĭ (пѧть, пѧти, пѧтью), слово десѧть могло відмінюватися за зразком типу на *-ĭ і типу на приголосний. Іменник чоловічого роду сорокъ й іменники середнього роду девѧносъто, съто відмінювалися за типом з основою на *-ŏ, іменник жіночого роду тысѧча — за типом з основою на *-ā.

Перша відміна

До неї належать слова із закінченнями -а, -я. Здебільшого вони жіночого роду, але трапляються між ними і слова чоловічого (воєвода, паливода, хлопчина). Цей тип сучасного відмінювання походить від давнього типу з основою на *-ā і складається здебільшого з колишніх іменників цього типу, а також з більшості слів давнього типу з основою на *-ū (брова, буква, морква, церква, смоква, тиква, хоругва), і деяких слів типу з основою на *-ĭ (долоня, миша, пісня).

Друга відміна

До неї належать іменники давнього типу з основою на *-ŏ (брат, город, друг, отець, село, поле, місто), типу з основою на *-ŭ (син, дім, віл, верх, мед), майже всі слова чоловічого роду давнього типу відмінювання з основою на *-ĭ (зять, гість), слова типу на приголосний підтипу з основою на *-n чоловічого роду (камінь, ремінь, корінь, киянин), деякі слова цього підтипу середнього роду (стремено, рамено) і підтипу з основою на *-s (небо, чудо, слово, коло, колесо), а також одне слово колишнього типу з основою на *-ū (жорно).

Третя відміна

До третьої відміни належать більшість іменників жіночого роду давнього типу відмінювання з основою на *-ĭ (ніч, піч, вість, кість), а також слова путь і гусь, що змінили рід з чоловічого на жіночий. Окрім того, до цієї відміни належать окремі слова давнього типу з основою на *-ū (кров, любов), і одне слово з типу з основою на приголосний підтипу на *-r (мати).

Четверта відміна

До цієї відміни належать всі слова давнього типу на приголосний підтипу з основою на *-nt (ягня, теля, маля, дитя, немовля) і майже всі слова середнього роду підтипу з основою на *-n (ім'я, тім'я, вим'я, плем'я).

Називний

Називний відмінок або номінатив відповідає на питання «Хто?», «Що?». Є словниковою формою слова, виражає підмет у реченні. Як в усіх мовах номінативного ладу, в українській називний відмінок слугує для позначення агенсу.

Родовий

Родовий відмінок або генетив відповідає на питання «Кого?», «Чого?». У слов'янських мовах утворився від злиття праіндоєвропейських родового і відкладного, тому об'єднує їхні значення.

Давальний

Давальний відмінок або датив відповідає на питання «Кому?», «Чому?».

Знахідний

Знахідний відмінок або акузатив відповідає на питання «Кого?», «Що?». Виражає прямий додаток, де вживається без прийменника з перехідними дієсловами, рідше виражає обставину, де вживається з прийменником (увійти у воду, піднятися у повітря). Як в усіх мовах номінативного ладу, в українській знахідний відмінок слугує для позначення пацієнсу.

Орудний

Орудний відмінок або інструментал відповідає на питання «Ким?», «Чим?». Частіше за все виражає обставину: часову (днями, ночами, часом), просторову (шляхом, морем, вулицею), образу дії (рукою, працею). Рідше слугує для вираження іменного присудка (він став моряком).

Місцевий

Місцевий відмінок або локатив відповідає на питання «На кому?», «На чому?» («На кім?», «На чім?»). Виражає обставину, частіше просторову (на морі, по морях, у полях), рідше часову (по закінченні). У давньоруській мові міг вживатися без прийменника, зараз вживається тільки з прийменниками.

Кличний

Кличний відмінок або вокатив (не має свого питання) слугує для звертання. Окремі форми кличного мають іменники чоловічого і жіночого роду однини (за винятком слова мати), в іменників середнього роду, а також у множині для звертання вживається форма називного відмінка. Для слова пан існує форма кличного відмінка множини — панове, що походить від архаїчної форми множини називного.

Прикметник

У сучасній мові розрізнюються короткі і повні форми прикметників, останні в свою чергу, поділюються на стягнені і нестягнені. Короткі прикметники походять від форм називного відмінка давньоруських коротких прикметників, і як правило, не відмінюються. Парадигма повних стягнених прикметників сполучує в собі риси парадигм як давньоруських коротких прикметників (добрі, сині, добру, синю), так і повних прикметників (добрих, синіх, доброї, синьої); парадигма нестягнених повторює давню парадигму повних прикметників (добрії, синії, добрую, синюю) й має багато спільного з відмінковими формами займенників.

Займенник

Відмінювання особових займенників залишилося майже без змін (за винятком виходу з ужитку форм двоїни і родових форм множини); парадигми вказівних займенників онъ і и об'єдналися й утворили сучасні відмінкові форми особових займенників 3 особи він, вона, воно.

Числівник

У сучасній мові лічильні слова вже утворюють окрему частину мови — числівник. Слова один і два продовжують змінюватися за родами, у той час як три і чотири втратили родові форми (обидва вживаються в колишніх формах жіночо-середнього роду). Числівники для позначення чисел 5-10 набули нового закінчення орудного -ьма, а також паралельних закінчень у родовому і давальному -ьох, -ьом — за аналогією до три і чотири. Змінилася і система узгодження лічильних слів з іменниками: з числівниками для 2—4 вживаються форми множини називного відмінка із наголосом родового однини (два друзі, три брати, чотири сини), з рештою продовжує вживатися родовий відмінок множини (п'ять братів, сім жінок).