Золотарьово (Україна)

У 1995 р. назву села Золотарево було змінено на Золотарьово.

Село Золотарьово знаходиться в південно-східній частині Хустського району, на дорозі, що веде до «Закарпатського моря» — Вільшанського водосховища, та особливої перлини нашого краю — Синевирського озера, що за всеукраїнським конкурсом «7 чудес України» визнано одним з семи природних чудес країни. По цій же дорозі розташовані чотири дерев'яні церкви, пам'ятники архітектури XV—XVIII ст., десятки кам'яних церков та п'ять монастирів XVIII—XX ст., а також декілька мінеральних джерел, річка Теребля та безліч потічків, десятки краєзнавчих та інших музеїв, у тому числі музей архітектури та побуту «Старе село» під відкритим небом, що відтворює матеріальне, духовне та культурне життя краян в XIX та початку XX століть.

Існує багато легенд про походження села. Найперша легенда говорить про те, що давним-давно на початку села з пiвнiчно-захiдного боку колись були золотi копальнi-шахти, де добували золото. Згодом в однiй iз шахт пробилося джерело з чистою кришталевою водою, яка нiколи не пересихає та настiльки бурхливо б'є з пiд землi і викидає золотi пiщинки, що люди казали: «Золота реве». А згодом і село назвали Золотарьово. До цих пiр люди називають її «Золота криниця» і знаходиться вона на днi озера «Великий рибник», вода з якого перетікає в потічок, за чисту кришталеву воду з золотими пiщинками люди дали йому назву «Лазурний».

Перша iсторична та письмова згадка про село датована 1414 роком. Про це сказано в історії-літописі села, написаної ще у 1938 роцi сiльським вчителем Омеляном Белiнським.

Чертіж

Чертіж - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Золотарьово  рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

На південному краю села, у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

Функціонує храм.

Черетове

Черетове - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Золотарьово  рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Згадка у ХІХ столітті

Функціонує храм.

Дубрівка

Дубрівка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Золотарьово рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Перша згадка в другій половині ХІХ століття

Село розкинулось на мальовничих різнорівневих ландшафтах сивих димчастих Карпат: пагорбах, долинах, підгірках та безлiчi ярочках-потічках, навеснi потопає у яблуневому розово-бiлому цвіті, лiтом — у казковому розмаїтті карпатських квiтiв, восени — у смачних, ароматичних плодах яблук — «ферковань», а зимою цi ж яблуні, оповиті срiблястим інеєм та бiлим слiпучим снiгом, створюють пазли, з яких кожна людина за своєю уявою може складати казковi картини. Село дiлиться на кілька частин — Центр, Осуй, Посiч, Горбок, Горб, Березник, Берег, Ковбасово, Поруб, Байлово, Дiброва, Чертеж, Черетово, Турчини, Депо. Кожна з них має своє походження, свою iсторiю виникнення.

3 пiвденного заходу села знаходиться знаменитей дубовий Королiвськiй лiс (Королюська хаща) — належав до мисливських угiдь королiвської династiї австро-угорськоi iмперii (пралiси). За переказами тут вiдпочивав Петро I, коли відбирає з місцевої iнтелiгенцiї вчителів до царського двору. В захiднiй частинi — гора Осуй, яка засаджена яблуневим садом, особливо чарiвним у перiод цвiтiння, фотографiї друкувалися у журналах «Україна», м. Киiв та «Совестский союз», м. Москва у 1980- х роках.

В урочищi гори Осуй знаходиться забута купальня з лiкувальними властивостями, яка дiяла з часів Австро-Угорськоi iмперii, а у 50-х роках XX ст. там приймали ванни (купiль) — люди видовбували собі копанки, кидали у воду напечене камiння і купалися в мiнеральнiй води. По дорозi на гору Вежа, що на пiвденному сходi села, з яко відкривається чудовий краєвид на Золотарьово, перед урочищем «Берег», знаходиться парк вiдпочинку, у якому є унiкальне джерело питної води, яка витікає у дубовий чан (кадуб) для користування населення та у валув для напування худоби.

На північному заході, біля частини села, що називається Посіч, та на північному сході, біля частини села, що називається Москова, знаходяться два озера, одне з яких згадуване раніше «Великий Рибник» та «Рибник», на берегах яких можна порибалити, покупатися, розбити намети. Безпосередньо біля них протікають та беруть назву два потічки «Лазурний» і «Байлово», які біжать через все село, поповнюючись водами безліччю ярочків, та утворюють стрімкі мальовничі береги і квітучі долини. Долини цих потічків, хоча і знаходяться в різних частинах села, але люди дали їм однакову назву «Лази», використовуються для випасання худоби та сінокосів. Вздовж обох потічків, у місцях невеличких затонів, дітлахи створюють маленькі греблі, утворюючи собі місця для купання.

На південному краю села, у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

Архітектурною родзинкою приватних садиб є підвальні приміщення, де зберігається свіжим урожай яблук з осені до літа. , 9 жовтня 2011 року, був встановлений новий рекорд України в категорії «Кондитерські вироби» — найбільший яблучний пиріг України. Зафіксовано наступний результат: довжина пирога — 12.70 м, ширина — 0.58 м, вага — 246.5 кг.

У 1751 р. згадують дерев'яну церкву св. Миколи з вежею, з двома дзвонами. Наступна згадка про дерев'яну церкву в доброму стані — в 1801 р. У 1937 р. місцевий вчитель Омелян Білинський почав вести «Хроніку села Золотарьова». Згідно з його записами, дерев'яну церкву в 1865 р. передали в Боронявський монастир, а дзвіницю продали селянину Довганичу на хату.

Камінь на теперішню базилічну церкву возили з гори, де нині Чумалівський монастир. Цеглу випалювали в селі хустські цигани. Камінь для вапна возили з Копашнева та із Заньовки коло Кричева. Будівництво тривало два роки і щодня на церкві працювало до 60 людей. Гроші для спорудження отримували з податків на сіль, що вивозили до Солнока та Сеґеду. Коли гроші закінчилися, звернулися до імператора Франца Йосифа І по допомогу й отримали 1500 срібних.

У церкві у вівтарі є три записи стосовно історії храму. Найдавніший повідомляє, що

«Сей дом Божий созданный 1865 и окрашеный 1875го года под руководствомъ превеленішаго г. Антонія Илляшевича пароха мистного — куратором Михаиломъ Турокъ и прочими благодітелями золотарускими на вичность и славу Божію».

Друга табличка розповідає про малювання інтер'єру в 1971 р., коли священиком був Віктор Січ, кураторами Михайло Довганич, Антон Слава та Василь Слава, а малювання виконали Дмитро Мешко з Мукачева з донькою Сонею Дринко, зятем Володимиром Дринком та сином Євгеном.

Третій напис повідомляє про зовнішній ремонт у 1981 р. за священика П. М. Симканича, кураторів М. І. Довганича, А. П. Довганича, Михайла Станка. Хрест для вежі виготовив і встановив Іван Довганич.

Дерев'яну двоярусну дзвіницю, очевидно, спорудили після Першої світової війни, але тепер вона оббита новими дошками і пофарбована набіло. Біля церкви бетонний хрест, поставлений Іваном Бабичем у 1905 р.

У селі народилися священик Василь Довгович (1783—1848) — видатний діяч культури краю та відомий священик-патріот Василь Лар (1892—1983). Священик Микола Ляхович перебував у концтаборах з 1949 до 1956 р.

Проект стрункої цегляної п'ятибанної церкви 38 м завдовжки, 24 м завширшки та 48 м заввишки виконали хустський архітектор В. М. Довганич та інженер М. М. Мадяр.

Фундамент освятили 1 жовтня 1995 р., а 6 жовтня почали мурувати стіни. Очолив будівництво Василь Рішко з Драгова. Помічниками були ще троє драгівських майстрів.

Церкву будували на пожертви, а особливою жертовністю відзначився монах Яким з Чумальова. Багато зусиль доклали куратор Іван Бабич та Йосип Довганич.

Першим священиком у новобудові став о. Михайло Вурста.

- член-кореспондент Будапештської Академії наук, поет, історик, філософ Довгович Василь Михайлович (1783—1849 р)

- письменник, прозаїк, драматург Олександр Сливка (1909—2008 р.) — автор Хустського народного театру,

- «Золота криниця» і знаходиться вона на днi озера «Великий рибник», вода з якого перетікає в потічок, за чисту кришталеву воду з золотими пiщинками люди дали йому назву «Лазурний».

- знаменитий дубовий Королiвськiй лiс (Королюська хаща)

- яблука — «феркованя»

- В урочищi гори Осуй знаходиться забута купальня з лiкувальними властивостями, яка дiяла з часів Австро-Угорськоi iмперii

- По дорозi на гору Вежа, що на пiвденному сходi села, з яко відкривається чудовий краєвид на Золотарьово, перед урочищем «Берег», знаходиться парк вiдпочинку, у якому є унiкальне джерело питної води, яка витікає у дубовий чан (кадуб) для користування населення та у валув для напування худоби.

-  у долині потічка «Байлово» в тій частині села, що називається «Чертеж», знаходиться джерело з мінеральною сірководневою водою, яке має унікальні лікувальні властивості для лікування захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, неврологічних, гастроентерологічних захворювань та інших.

- На північному заході, біля частини села, що називається Посіч, та на північному сході, біля частини села, що називається Москова, знаходяться два озера, одне з яких згадуване раніше «Великий Рибник» та «Рибник», на берегах яких можна порибалити, покупатися, розбити намети.

- храм св. Івана Хрестителя. 1865

- св. Петра і Павла. 1998

• Погода в селі Золотарьово
• Сайт села Золотарьово