Зуєв Валерій Леонідович

Займатися футболом уродженець Києва розпочав у місцевому «Динамо», вступивши до ДЮСШ у десятирічному віці (перший тренер — Олександр Леонідов). В основному складі дебютував 25 грудня 1969 року в поєдинку з тбіліським «Динамо», однак аж до 1973 року з'являвся на полі досить нечасто, граючи переважно за дублюючий склад.

З приходом до клубу Лобановського потрапив до основної обійми київського клубу, проте за сезон проводив близько третини матчів від загальної кількості.

Найвдалішим для Зуєва видався 1975 рік, коли в його футбольному житті сталося одразу декілька визначних подій. По-перше, Валерій зібрав фантастичний букет клубних трофеїв, серед яких Кубок Володарів Кубків, Суперкубок УЄФА, золоті медалі чемпіонату СРСР. По-друге, був удостоєний почесного звання «Майстер спорту міжнародного класу». І по-третє, одягнув червону футболку збірної СРСР. Дебют Зуєва припав на матч радянської команди проти збірної Туреччини. Більше у складі головної команди країни Валерій Зуєв не з'являвся.

Так і не отримавши стабільного місця в основному складі рідного клубу, Зуєв у 1980 році переходить до лав ростовського СКА, де одразу ж стає незамінним і в першому ж сезоні відіграє 33 матчі в чемпіонаті. 1981 рік був ознаменований черговим трофеєм — разом з ростовським клубом Валерій став володарем Кубка СРСР.

Сезон 1981 Зуєв закінчував у київському СКА, а вже наступного року приміряв форму дніпропетровського «Дніпра», у складі якого виграв ще один чемпіонат СРСР.

Протягом 1984–1990 років грав за команду Південної групи військ Радянської Армії в Угорщині.

У 1993 році розпочав тренерську кар'єру у структурі «Динамо», яка фактично не переривалася аж до початку 2013 року. Здебільшого виконував обов'язки помічника головного тренера, хоча в період з 1997 по 1999 рік був головним керманичем «Динамо-2», а в сезоні 2001/02 складав у цьому ж клубі тренерський тандем з Володимиром Онищенком. У 1995 році отримав досвід роботи на посаді помічника головного тренера збірної України. З лютого по червень 2013 року був асистентом Олега Лужного, що очолював сімферопольську «Таврію»[2].

Помер 6 травня 2016 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка №33)[3].

Командні трофеї

• Володар Кубка володарів кубків (1): 1975
• Володар Суперкубка УЄФА (1): 1975
• Чемпіон СРСР (2): 1974, 1975
• Срібний призер чемпіонату СРСР (3): 1973, 1976 (о), 1978
• Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1): 1979
• Володар Кубка СРСР (3): 1974, 1978, 1981
• Фіналіст Кубка СРСР (1): 1973
• Брав участь у чемпіонських сезонах «Динамо» (1977) та «Дніпра» (1983), однак провів у них лише один та два матчі відповідно, чого замало для отримання медалей
• Брав участь у «срібних» сезонах «Динамо» (1969, 1972), однак провів у них лише по одному поєдинку, чого замало для отримання медалей

Тренерські здобутки

• Переможець першої ліги чемпіонату України (1): 1998/99
• Срібний призер першої ліги чемпіонату України (1): 1997/98

Особисті досягнення

• Майстер спорту міжнародного класу (1975)

Державні нагороди

• Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2015)[4]

• Статистика на КЛІСФ (рос.)
• Статистика на National Football Teams (англ.)
• Профайл на офіційному сайті «Динамо» (укр.)

Інтерв'ю

• В.Зуєв: Тренером бути цікавіше (рос.), 2004 р.
• В.Зуєв: Роботи не боюся! (рос.), 21.12.2007