Зіньйо

Зіньйо розпочав свою футбольну кар'єру у клубі «Фламенго», дебютувавши в основному складі команди 9 березня 1986 року в матчі з клубом «Мескіта», що завершився перемогою «Фла» з рахунком 3:1, а у своєму четвертому матчі 18 травня він відкрив свій гольовий рахунок, забивши один з 5-ти м'ячів своєї команди у ворота клубу «Португеза Деспортос». У тому ж році Зіньйо виграв свій перший титул — чемпіонат штату Ріо, а через рік він виграв з командою і чемпіонат Бразилії, але той рік закінчився масовим від'їздом провідних гравців з клубу, в результаті чого у наступному сезоні 1988 року Зіньйо, разом з Бебету, залишився, практично, єдиним чемпіоном Бразилії 1987 року. Лише два роки потому команда почала набирати обертів, вигравши чемпіонат штату, чемпіонат Бразилії та бразильський кубок.

У 1993 року Зіньйо покинув ряди «Фламенго» і перейшов в «Палмейрас», в якому зібралися такі зірки як Едмундо, Еділсон, Роберто Карлос і новий тренер команди Вандерлей Лушембурго. І команда в перший же рік виграла чемпіонат Сан-Паулу, чемпіонат Бразилії та здобула перемогу в турнірі Ріо-Сан-Паулу, а через рік повторила успіх, вигравши чемпіонат країни і турніру Ріо-Сан-Паулу. Але з відходом Лушембурго, команда почала «сипатися», її стали залишати провідні гравці, в числі яких був і Зіньйо, який після чемпіонату світу переїхав до Японії.

В японському клубі «Йокогама Флюгелс» Зіньйо виступав три сезони і був одним з найкращих легіонерів Джей-ліги, провівши в клубі 110 ігор і забивши в них 32 голи. Зіньйо став одним з найкращих гравців чемпіонату Японії за середніми оцінками за матч журналу «SoccerDigest», набираючи в середньому 6,66 очок за гру.

Зіньйо повернувся у Бразилію у 1997 році, знову приєднавшись до «Палмейрасу». З «Вердао» Зіньйо виграв кубок Бразилії, а рік потому відсвяткував перемогу у кубку Лібертадорес. Після цього Зіньйо перейшов в «Греміо», де знову виграв чемпіонат штату, а також третій раз у своїй кар'єрі підняв над головою бразильський кубок.

Після цього Зіньйо в третій раз перейшов до «Палмейраса», провівши ще 24 матчі. Всього ж за «Вердао» Зіньйо провів 333 ігри (184 перемоги, 74 нічиїх та 75 поразок), забив 56 голів[1].

У 2003 році Зіньйо перейшов в «Крузейро» і виграв з цим клубом чемпіонат Бразилії. Рік по тому у віці 36 років півзахисник перейшов в рідній «Фламенго», але провів в команді лише півтора сезону, не завжди потрапляючи навіть до складу команди. Всього за «Фламенго» провів 466 матчів і забив 65 голів[2].

Другу половину сезону 2005 року Зіньйо дограв у нижчоліговому клубі «Нова-Ігуасу», після чого перебрався у США. У Сполучених Штатах Зіньйо виступав як граючий тренер у клубі «Маямі», а в 2008 році, завершивши кар'єру, очолив клуб.

15 березня 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії у товариській грі з Еквадором.

Зіньйо був учасником двох кубків Америки (1993 року в Еквадорі та 1995 року в Уругваї), а також чемпіонату світу 1994 року у США, де футболіст був одним з «творців» перемоги, провівши всі сім матчів на турнірі[3]. У збірній на мундіалі Зіньйо виконував функції опорного півзахисника, який за завданням тренера не ходить в атаку, що Зіньйо робив у всіх своїх командах.

На початку 1998 року півзахисник був включений в заявку збірної на розіграш Золотого кубка КОНКАКАФ 1998 року у США, на якому команда здобула бронзові нагороди. Виграний матч за 3-тє місце проти збірної Ямайки (1:0), який пройшов 15 лютого 1998 року, став останнім для Зіньйо у футболці збірної. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у формі головної команди країни 57 матчів, забивши 7 голів.

2006 року, завершився ігрову кар'єру у «Маямі», Зіньйо очолив цей філоридський клуб, де і пропрацював аж до 2010 року.

2011 року недовго очолював команду «Нова-Ігуасу», в якій також раніше виступав як гравець.

З 2015 року входить до тренерського штабу клубу «Васко да Гама».

• Статистика виступів на сайті national-football-teams.com (англ.)
• Профіль на sambafoot.com^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (англ.)