Бразильська португальська мова

Маркіз де Помбал оголосив португальську єдиною офіційною мовою Бразилії в 1758 році

У Бразилії сама португальська мова проникла після 1500 року, коли проходила португальська колонізація Америки. Спочатку її позиції були дуже слабкі. Першими носіями мови були невеликі групи португальських чоловіків, часто які селилися серед індіанських племен Бразилії (насамперед тупі), з якими вони активно контактували в сексуальному плані через відсутність португальських жінок, в результаті чого більшість населення становили представники змішаної раси — «мамелюко». У міру становлення системи тропічного плантаційного господарства до них додалося і значна кількість негрів-рабів (Див. Рабство в Бразилії). Тим не менш, незважаючи на своє домінуюче становище в бразильській колоніальної економіці, перші бразильці португальського походження, особливо католицькі священнослужителі, створили особливу лінгва франка— на основі автохтонних індіанських мов тупі і активно нею користувалися протягом XVI—XVII століть. По мірі зростання змішаного населення (метиси, мулати) і загибелі основної маси індіанців від хвороб, завезених європейцями, португальська займає лідируючу позицію. Так, до кінця XVIII століття він практично повністю витіснив місцеві індіанські і завезені африканські мови. Після революції 1822 року Бразилія здобуває незалежність, а слідом за цим поглиблюються розбіжності між двома мовними варіантами. Так, португальська мова Лісабона продовжує свій розвиток під потужним впливом французької, іспанської та англійської мов. У бразильському ж варіанті того періоду відбувається певна консервація норм старопортугальської фонетики і лексики, активно засвоюються субстратні (індіанські) і суперстратні (африканські) шари лексики.

Сучасний європейський і бразильський варіанти розрізняються головним чином фонетикою та лексикою, хоча граматичні відмінності також істотні. В самій Португалії зберігаються 3 діалекти. У Бразилії ж розрізняються діалекти півночі і півдня. Північний діалект, більш близький до мови Португалії, домінував у XVII—XVIII століттях. З кінця XIX століття домінуючим стає південний діалект, особливо мова міст Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро. З другої половини ХХ століття мовна норма цих двох міст посилюється ЗМІ. Мова, на якій говорять у Бразилії, має ряд рис, що відрізняють його від стандартного португальської, які, однак, не настільки істотні, щоб вважати її окремою мовою: ou вимовляється як «ô», кінцеві -r -l часто відпадають; поєднання lh вимовляється як «l'» в Португалії і як «j» в Бразилії; закінчення «-s» у множині іменників і дієслів часто опускається: кажуть «as casa» замість «as casas», «nós havemo» замість «nós havemos» і навіть «nós come a fruta» замість «nós comemos a fruta»[2].

З 1 січня 2009 року на території Бразилії офіційно набула чинності угода про реформу орфографії, підписана в Лісабоні 16 грудня 1990 року представниками Португалії, Бразилії, Анголи, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау, Кабо-Верде та Сан-Томе і Принсіпі.