Йордан Леов

Йордан Леов народився 29 серпня 1920 року у місті Веелесі. Вчився в Софійському та Белградському університетах (право).

Учасник Народно-визвольної війни 1941—45 років під час Другої світової війни.

Почав літературну діяльність як драматург ще в партизанських походах (одноактівки «Перший копач», «Святий Ілля й святий осел», 1949)[3].

Йордан Леов працював заступником генерального прокурора Македонії. Прозаїк був членом Спілки письменників Македонії від 1952 року[4].

Помер 20 вересня 1998 року в столиці вже незалежної македонської держави місті Скоп'є.

Творчість Йордана Леова відображає актуальні для його часу історичні й соціальні процеси, пройнята психологізмом.

Бібліографія:

• «Дужчий за смерть» („Посилни од смртта“, оповідання, 1952);
• «Велес у Народно-визвольній боротьбі: велеські партизанські загони» („Велес во НОБ: велешките партизански одреди“, у співавторстві з Ніколою Кірковим, 1952);
• «Глибока рана» („Длабока рана“, оповідання, 1953);
• „Побратими“ (роман, 1956);
• «Вихор» („Виор“, роман, 1957);
• «Зниклий світ» („Исчезнат свет“, оповідання для дітей, 1957);
• «Ясмин у квіту» („Расцветан јасмин“, драма, 1957);
• «Глухі світанки» („Глуви мугри“, роман, 1960);
• «Мак» („Афион“, роман, 1963);
• «Антологія болю» („Антологија на болката“, романізована біографія, 1968);
• «Лихий сон» („Лош сон“, повість для дітей, 1972).

Українською мовою оповідання Йордана Леова «Біла смерть» переклав Андрій Лисенко (увійшло до збірки «Македонська новела», яка вийшла 1972 року в серії «Зарубіжна новела» і за яку перекладач отримав міжнародну премію «Золоте перо»).

• Коротко про авторів // Македонська новела. Київ: Дніпро, 1972, с. 357-358.
• Македонски писатели, Друштво на писатели на Македонија, 2004, стр. 139-140. (мак.)