Кадаризм

Основною відмінністю економіки ВНР від економіки інших країн радянського блоку була наявність елементів ринкової економіки, що стало можливим в результаті економічних реформ уряду Яноша Кадара, керував якими Режьо Ньерш.

З 1968 року в Угорщині було введено принципово новий для країн соцтабору економічний механізм, який передбачав відмову від централізованого планування[1], передавши право на складання планів самим підприємствам. Було заявлено: Отримавши фінансову самостійність, державні підприємства змогли самі відкривати свої філії і збувати свою продукцію[2].

Угорська економіка найменше серед економік країн соцтабору страждала від зрівнялівки в оплаті праці. До середини 1970-х років національна грошова одиниця Угорщини форинт досяг рівня практично повної конвертованості (згодом повна конвертованість не була досягнута через кризу на світових ринках енергоносіїв 1979 року)[1].

В роки керівництва УНР Яношем Кадаром країна вийшла на перше місце в Європі по виробництву пшениці і м'яса з розрахунку на душу населення, і на друге — за кількістю яєць. На відміну від більшості країн соціалістичного табору, споживчий ринок в Угорщині практично не страждав від дефіцитів товарів народного споживання . Власне назва «гуляш-комунізм» виникло в Угорщині у зв'язку з тим, що своє національне м'ясну страву угорці могли собі дозволити практично щодня.

З кінця 1970-х років в Угорщині почалося поступове зниження темпів економічного зростання і, як наслідок, життєвого рівня її громадян. Багато хто був упевнений, що кадарізм, що базувався на державно-кооперативної власності, вичерпав себе. Епоха кадарізма закінчилася в 1989 році в результаті демократичних реформ в Угорщині[1].

Однак, не варто забувати, що економічний добробут соціалістичній Угорщині в великій мірі залежало від іноземних кредитів і пільгових цін на радянські енергоносії. Значної шкоди економіці Угорщини завдав нафтової криза 1973, який призвів до різкий стрибок цін на нафту. До 1987 року борг Угорщини західним кредиторам склав 17,8 мільярда доларів, до 1990 року ця цифра зросла до 21 мільярда. У підсумку, у другій половині 80-х Угорщина опинилася на порозі дефолту, її вступ в 1983 р в клієнти Світового банку тільки прискорило цей процес (втім, в Польщі дефолт за західними боргами до того моменту вже стався). Економічні проблеми сприяли зниженню рівня життя, і як наслідок — зниження народжуваності У підсумку, Угорщина стала першою соціалістичною країною (і другий в світі після ФРН) зіткнулася з проблемою природного спаду населення.

Час, що залишився спадщина соціалістичної системи в 2009 році — автобус Ikarus, панельні будинки і мікрорайон Újpalota в Будапешті

Західні журналісти неодноразово запитували Кадара про впровадження настільки сміливих, практично капіталістичних методів, в економіці Угорської народної республіки, на що той незмінно відповідав, що це «соціалістичні ринкові методи»[1].

Нині зафіксовано, що багато угорців ностальгують по часах правління Кадара. Під час одного з опитувань 77 % опитаних заявили, що вони невдоволені демократією в Угорщині. Більш ніж 50 % опитаних сказали, що країні потрібний сильний лідер, а не демократичний уряд. 72 % опитаних сказали, що зараз їм живеться набагато гірше, ніж при кадарівському режимі. При цьому лише 46 % схвалюють ринкову економіку (у 1991 році, за статистикою, таких було 80 %). Усі ці цифри вищі, ніж де б то не було в усій Східній Європі. 75 % угорців вважають Яноша Кадара кращим главою держави в його історії, причому число людей, солідарних з цією думкою, росте з кожним роком.

Угорський професор Міхай Хоппал говорив в своєму інтерв'ю:

• Соціалізм з людським обличчям