Калараші

Калараші (рум. Călăraşi) — тип молдовської, волоської та румунської легкої кінноти, що існував принаймні з кінця XV століття[1]. Станом на кінець XVI століття калараші озброювалися списами, сагайдаками, легкими аркебузами та шаблями. Загалом, спорядження та зовнішній вигляд волоської кінноти були подібні до угорців та росіян[2]. Вони носили довгі, заокругленні бороди, високі хутряні шапки[2] та довгі каптани різноманітного покрою, обладунками не користувались[3]. Зовнішній вигляд волоської кінноти того часу відомий нам завдяки гравюрам фламандського художника Абрагама де Брейна, які той зробив у проміжку між 1575 та 1581 роками[2].

Спішений волоський легкий кіннотник, 1577 рік.

Приблизно десь після 1595 армії Волощини та Молдавії майже повністю складались із кінноти, більша частина якої була каларашами; спорядження та навички кінної їзди останніх були подібні до османських. З того ж часу волоські кіннотники часто служили найманцями як в Османській імперії, так і в Польщі, Угорщині чи Росії. Вони були організовані у сотні, озброювалися списами, шаблями та сагайдаками, задля захисту могли використовувати кольчуги та легкі круглі щити. Деякий час Польща тримала в Україні 20 сотень волоської кінноти, основним мотивом їх знамен було зображення голови бика. Особливістю вояків волоської кінноти, було те, що вони навчали своїх коней окрім ристі та галопу, ще й іноході[2].

В XIX столітті калараші були кіннотою територіальної армії, що формувались з числа добровольців, які самі забезпечували себе кіньми та утримували їх за свій рахунок[4]. На 1876 в Румунії було 8 полків каларашів по 4 ескадрони в кожному[5]. У XX столітті каларашами традиційно називали частину кавалерійських полків румунської армії (інша частина мала назву рошіорів (рум. roșiori), окрім назви вони один від одного не відрізнялись). На початку Другої світової війни було 7 полків каларашів, які формували корпусні та дивізійні розвідувальні ескадрони, та й ще 6 бригад, що мали по одному артилерійському та три кавалерійських полки в кожній[6].