Каменярі (вірш)

У 1875 році, закінчивши гімназію, Франко пішки подорожував Галичиною, дізнавався про рідний край та життя народу. Йому трапилося побачити на недобудованій дорозі роботу каменярів-брукувальників. Враження від спостереження лягли в основу вірша «Каменярі». За згадками самого Франка:

В основі сеї теми лежали конкретні враження робітників, що товкли каміння на дорозі, і оповідання про пробивання залізничного тунелю в Карпатах біля Дуклі[1].

Багато років по тому, в оповіданні «Вугляр» він напише:

Гірка доля тих людей. За нужденну плату 60—80 кр. денно сиди там цілий день на вітрі, сльоті і вогкості, двигай тяжкий залізний молот та товчи каміння. А їх там багато сиділо… Ті люди були понурі, нужденні з лиць і одежі…[2]

Отже, у 1878 році, вийшовши з тюрми, він пише свій славнозвісний вірш. Тепер він сприймав своє враження трирічної давності під дещо іншим кутом. Нужденні каменярі, які розбивають камінь, та гранітні скелі перед ними і прокладаний шлях набули у його вірші переносного значення. Величезні скелі стали символом несправедливості, пригнічення, неволі. З ними ведуть боротьбу борці за свободу — каменярі. Добровільно взявши на себе тяжкий труд, «раби волі», прикуті залізними ланцями, вони ціною власного добробуту прокладають путь до нового життя. Сам Франко вважав себе одним з каменярів, невипадково, говорячи про них, він завжди каже «ми». У початку вірша мовиться про «голос згори». Поет не розкриває його природи. Це може бути як особиста совість, так і людська правда.

Вірш «Каменярі» часто зовуть поемою. Незважаючи на невеличкий обсяг, за пафосом, піднесеністю він дійсно і є таким. Написаний він шестистопним ямбом — цей розмір найкраще відповідає героїчному характеру твору.

Оригінальна орфографія «Каменярів» — правопис М. П. Драгоманова.

Каменяр на надгробку Івана Франка

Іван Франко («Молода Україна»):

Історія нашого українського національного руху… пригадує нам образ того заклепаного народу, змушеного пробивати велику, віковічну скалу, яка ділить його від свобідних, повноправних, цивілізованих націй, а при тім позбавленого найважнішого знаряду для сеї праці — заліза, себто національної свідомості, почуття солідарності і невідлучного від неї почуття сили і віри в остаточний успіх. Скільки важкого зусилля! Скільки душевних і фізичних екзистенцій, загирених талантів, змарнованих сил і характерів! І як помалу, важко, майже мікроскопічно йшли перші кроки! І як малі й досі наші здобутки, осягнені нами результати в порівнянню до того, що за той час осягли наші сусіди, в порівнянню до тої конкуренції, яка на кождім кроці грозить нам із їх боку!

За радянських часів образ борця-каменяра зв'язувався з соціалістичними, революційними ідеями. Але зміст вірша значно ширший за революційну ідеологію[3].

• «Великий Каменяр» — прізвисько, яким нарекли самого Івана Франка.
• Надгробок Івану Франкові на Личаківському цвинтарі у Львові містить той же образ — борець-каменяр з кайлом у руці, який рубає скелю.
• Ім'я «Каменяр» присвоєне астероїду головного поясу, відкритому 11 вересня 1977 року.

• Іван Франко (1856—1916) (біографія та творчість)
• Аналіз твору Івана Франка «Каменярі»
• Про вірш «Каменярі»
• Каменярі. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Процитовано 27 грудня 2020.