Канал Дніпро — Донбас

Історія

Індустріалізація наприкінці XIX — початку XX століть виснажила запаси прісної води на сході України. Сіверський Донець — головна річка східної України, до 1970-х років XX століття вже ледве могла забезпечити потреби промисловості, зрошувальних систем і водопостачання населення. Ситуація погіршилася, коли було споруджено канал Сіверський Донець — Донбас для постачання води Донецької області, що був спроєктований на забір води із Сіверського Дінця — до 43 м³/сек, тобто майже половину його річного стоку в місці відгалуження. Тому 1969 року було почато будівництво каналу Дніпро — Донбас для перекидання води з Дніпра до Сіверського Дінця. Спочатку було заплановано 2 черги загальною протяжністю 550 км: перша — до Сіверського Дінця, друга — безпосередньо до Донецької області додатково до каналу Сіверський Донець — Донбас. Однак, вийшло завершити лише першу чергу каналу, яка почала функціонувати у квітні 1982 року. Перед початком експлуатації каналу Дніпро — Донбас 1976 року Мінводгосп України поставив завдання «Укргідропроєкт»у з розробки проєкту експлуатації першої черги каналу.

Управління каналу Дніпро-Донбас було створено Наказом Мінводгоспу України № 384 від 3 вересня 1976 року.

Опис

Канал Дніпро — Донбас працює в компенсаційному режимі, тобто поповнює нестачу води в річці Сіверський Донець і подає воду на сільськогосподарські потреби в частині зрошення земель, промислові та комунальні потреби, риборозведення по Дніпропетровській, Полтавській, Харківській областях.

Характеристика траси каналу і поздовжнього профілю

Траса каналу Дніпро — Донбас починається головною водозабірною спорудою, розташованою на 245-му пікеті Орільської захисної дамби Кам'янського водосховища.

Загальна довжина каналу 263 км. За умовами рельєфу траса каналу поділяється на 3 основні ділянки: підйому, переходу через водорозділ, скидна.

На дільниці підйому довжиною 193,5 км, 12-ма помповими станціями воду підіймають на висоту — 68 м, траса проходить по заплавних терасах річок Оріль та Орілька. Ділянка переходу через водорозділ (завдожки 10 км) виконана у вигляді гідротехнічного тунелю (3,35 км) і закінчується багатоступеневим водоскидом у Краснопавлівське водосховище. Скидна самопливна дільниця каналу починається після гідровузлу Краснопавлівського водосховища, проходить по заплавах річок Попельня, Бритай і Берека до річки Сіверський Донець.

Основні характеристики річища каналу

Канал має трапецеїдальну форму. Ширина по дну до 168 км — 20 м, далі — 10 м. Закладення відкосів: підводних частин — 1:4, верхньої частини — 1:3. Ширина поверхні від 30 до 60 метрів і завглибшки 4,5-6,5 м.

Режим роботи річища каналу

Канал розрахований на велику витрату води — до 120—125 м³/сек, максимально допустима швидкість течії — 0,65 м/сек.

Зимовий режим: витрата води по річищу не більше — 55 м³/сек, швидкість течії — 0,5 м/сек.

Після побудови каналу Краснопавлівське водосховище, споруджене в рамках програми будівництва каналу 1984 року, було сполучено з Харковом 142-кілометровим водоводом загальною потужністю 8,6 м³/сек, для додаткового водопостачання міст Лозова, Первомайський та Харків.

Див. також

Цей список незавершений, Ви можете допомогти, розширивши його.
  • Районні автошляхи загального користування місцевого значення Донецької області, що пролягають уздовж другої, недобудованої черги каналу:

Джерела

  • Проєкт експлуатації. Книга № 5. Арх. № 509-39-Т3
  • Вишневський В. І. Гідрологічні характеристики річок України, «Ніка-Центр», Київ, 2003

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.