Канішевський Микола Дмитрович

Народився 10 травня 1959 року в м. Тальне Черкаської області в сім'ї службовців. У Тальному Микола закінчив середню школу і в 1976 р. вступив на факультет журналістики Київського Державного університету ім. Т. Г. Шевченка.[1]

У 1981 році закінчив університет за спеціальністю радіожурналістика й розпочав свою трудову діяльність у головній редакції інформації Українського радіо. Працював редактором, спеціальним кореспондентом, ведучим радіопрограм «Останні вісті». З 1986 по 1989 — на комсомольській роботі, інструктор сектору преси ЦК ЛКСМУ, координує роботу молодіжних ЗМІ.[1]

З 1990 по 1993 — спецкореспондент, коментатор, а згодом ведучий інформаційних програм «Дніпро», «Вечірній вісник», УТН Республіканського телебачення.[1]

У квітні 1993 року Микола Канішевський створює новий, перший в історії українського телебачення недержавний інформаційний проект — тижневик «Вікна».[1]

У цей же час Микола Канішевський заснував Телевізійне інформаційне агентство «Вікна», яке з 1996 виготовляло інформаційні програми для кількох телевізійних каналів: «Інтер-вісті» для каналу Інтер, «Вечірні вісті» для ICTV, «Вісті» для каналів УТ-2 і ТЕТ. А перший випуск авторської програми «Вісті тижня» з Миколою Канішевським був створений на замовлення телеканалу Інтер і 20 листопада 1996 року відкривав сітку мовлення першого дня роботи каналу Інтер. Програма «Вісті тижня з Миколою Канішевським» виходила в ефір до вересня 2004 року, але вже на різних каналах: ICTV, ТЕТ, Першому Національному.[1]

Ще один проект Миколи Канішевського — «Прогноз погоди з Русланою Писанкою», започаткований влітку 1996 року, мав тривале життя на каналі Інтер. Телеагентство «Вікна», окрім Руслани Писанки, було стартовим майданчиком і для інших журналістів: Віктор Варницький (ICTV), Віталій Ковач (Інтер), Олександр Мацюцька (1+1), Сергій Сиволап (Перший Національний).[1]

З 1999 по 2000 працює в апараті Верховної Ради України. Керує прес-службою ВР та одночасно є прес-секретарем Голови Верховної Ради О. М. Ткаченка.[1]

Під час президентських перегонів 1999 року — неформальний речник «Канівської четвірки».[1]

З 2000 — головний продюсер телекомпанії ТЕТ, а згодом перший віце-президент Національної телекомпанії України. Цю посаду обіймав до середини 2005 року.[1]

У жовтні 2020 року Канішевський повернувся в телебачення після майже 15-річної перерви.[2]

Одружений. Має сина Дмитра, Дружина Олена працює головним режисером студії ТЕТ-продакшн, що виготовляє низку програм для компанії ТЕТ, зокрема такі проекти, як «Дивись», «Дивись хто прийшов».[1]

Мати — Уляна Михайлівна — все життя пропрацювала бібліотекарем дитячої районної бібліотеки. Батько — Дмитро Федорович — працював спочатку бухгалтером, а згодом директором Тальнівської нафтобази.[1]

Захоплення: подорожі, архітектура, ландшафтний дизайн.[1]

У 1998 році він став переможцем другої загальнонаціональної програми «Людина року-97» у номінації «Журналіст року». А вже наступного року перемогу в цій програмі здобули «Вісті тижня» в номінації «Телепрограма року». У 1999 році М. Канішевський перемагає в конкурсі українських телевізійників «Золота ера» і стає володарем найвищої телевізійної нагороди — бронзової статуетки «Золота ера українського телебачення».[1]

• Канішевський Микола Дмитрович на офіційному сайті Верховної Ради України
• Канішевський Микола Дмитрович^{[недоступне посилання з липня 2019]} на сайті «Who-is-Who.com.ua»

• Сторінка Миколи Канішевського на Facebook
• Інтерв’ю з Миколою Канішевським на сайті газети День
• ТЕТ - 15 років в ефірі. Репортаж «ТК»
• Микола Канішевський спростовує чутки про свою відставку "Телекритика"
• Канішевський увійшов у команду Ткаченка на сайті газети День