Каракулі (місцевість Житомира)

Історично місцевість являє собою давнє поселення старообрядців (слобода Каракуліна).

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст., штаб-ротмістр Каракулін придбає землі на берегах річки Кокоричанки[1][2]. Придбані Каракуліним землі розташовувалися за межами міста, обабіч стародавнього шляху на село Вільськ, що виконував функцію дороги на захід до будівництва у середині XIX ст. нового шляхопроводу у напрямку Новоград-Волинського (нинішні вулиця Перемоги та проспект Миру)[3]. Залишки шляху існують і досі у вигляді вулиці Котляревського, яка ще у середині минулого сторіччя мала назву Старопоштовий провулок[4][5].

Згодом, починаючи з першої половини XIX ст., на землі Каракуліна прибувають старообрядці. Так утворено старообрядницьку слобідку. Землі слобідки займали обидва береги річки Кокоричанки. Житлові будинки і вулиці слобідки розташовувалися, передусім, на лівому березі річки (південніше). З часом, на землях слобідки з'являються старообрядницькі церква, кладовище та школа.

Старообрядницька церква з'являється як молитовний дім ще у 1820-х роках. У 1870-х відбулась її докорінна реконструкція та розширення. Вперше у Російській імперії саме над будівлею старообрядницької церкви Покрова Святої Богородиці на Каракулях піднято купол та встановлено восьмиконечний старообрядницький хрест[6][7] з подачі Киприяна Ляшкова — головного підрядчика будівництва Спасо-Преображенського Собору міста Житомира та ініціатора реконструкції старообрядницької церкви на Каракулях з використанням будівельного матеріалу, що являв собою дерев'яні ліси, використані під час будівництва Спасо-Преображенського Собору[8][9]. Останнім штрихом, 1914 року, до старообрядницького храму добудовано цегляну дзвінницю висотою 20 м[10][11]. Церква являє собою пам'ятку архітектури місцевого значення[12] та є діючою.

Старообрядницьке кладовище на Каракулях розташоване на протилежному, правому березі Кокоричанки. Кладовище закрите для нових поховань[13], однак підтримується в належному стані.

Також в районі слободи Каракуліна, по вулиці Перемоги розташовується млин побудови, датованої початком XX ст., який отримав статус пам'ятки архітектури місцевого значення[14].

У 1908 році на головній вулиці хутора — Каракульній завершено будівництво школи для дітей старообрядців[15][16]. Будівля збережена і донині. Тривалий час у будівлі розміщувалася загальноосвітня школа №30[17]. Наразі у ній розташовується вечірня школа (вулиця Каракульна, 15)[18].

На старих мапах зустрічаємо різні назви місцевості, похідні як від назви річки, так і від прізвища землевласника Каракуліна. Зокрема — Каричанка, Какаричанка, Каракуля, Слобода Каракуля.Також зустрічалися об'єднані назви — Каричанка-Каракуліна, Кокаричанка-Каракулі.

У 1930-ті на північно-західній околиці Каракулів облаштовано колгосп, згодом названий іменем Мічуріна. Тоді ж будують трамвайну колію по сучасних вулицях Перемоги та проспекту Миру до району панчішної фабрики[19][20]. Відтоді, Каракулі з'єднує з центром міста Вільська лінія трамваю. Під час Другої Світової війни колія зазнала руйнувань, проте трамвайний рух відновлений уже в 1948 році.

У післявоєнний час на Каракулях розгортається будівництво садибних житлових будинків на вільних від забудови ділянках. На карті з'являються нові провулки 2-й, 3-й Каракульні. 4-й Каракульний провулок розбудовується у західному напрямку. Північно-західну околицю Каракулів займає фруктовий сад колгоспу ім. Мічуріна. Початок проспекту Миру (тодішньої вулиці Карла Лібкнехта) був забудований одноповерховими садибами. Лише декілька з них залишилось дотепер (з номерами "3а", "3б", "3в", "3г" по проспекту Миру).

У 1980-х роках після розширення тодішньої вулиці Карла Лібкнехта (проспект Миру), на землях колгоспу імені Мічуріна, запроектовано новий житловий масив, з проектною назвою Північно-західний[21]. Фруктовий сад колгоспу (історична територія Каракулів) перетворився на будівельний майданчик. Протягом 1988-1997 рр. будуються 8-9 поверхові багатоквартирні житлові будинки, як панельні, так і цегляні, за типовими проєктами. У 2006-2007 рр. ведеться будівництво 16-поверхової багатоповерхівки. Вже у наші дні, одноповерхову будівлю колишньої лабораторії дитячої поліклініки знесено та на земельній ділянці триває будівництво житлового комплексу «Полісся-2» [22].

На Каракулях дотепер проживають представники старообрядницьких родів.

Місцевість огинають одні з найважливіших магістралей міста - проспект Миру, вулиця Перемоги. Відтак, район перетинає значна кількість маршрутів як муніципального, так і приватного громадського транспорту, у тому числі тролейбусні маршрути №№ 2, 3, 10.

• вулиця Перемоги (кінець вулиці);
• проспект Миру (початок проспекту);
• пров. 1-й Винокурний (орієнтовно з провулку Червоного до проспекту Миру);
• вул. Котляревського (кінець вулиці);
• вул. Каракульна;
• пров. Червоний;
• пров. Малий;
• пров. Безименського;
• провулки 1-й, 2-й, 3-й, 4-й Каракульні;
• провулки 2-й, 4-й Винокурні;
• проїзд Винокурний.

1. Офіційний геопортал Житомирської міської ради з використанням шару «Історичні плани», «Адресний реєстр».
2. Борис Дубман. Кокоричанка.
3. Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. — Кн. 1. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. — 1000 прим. — ISBN 966-690-084-X.
4. Мокрицький Г.П. Трамвай Житомира. Tram of Zhytomyr — Житомир: Волинь, 2019. — 32 с. — 1000 прим.
5. Державний реєстр нерухомих пам'яток України. Пам'ятки архітектури місцевого значення. Житомирська область.
6. Древлеправославная Старообрядческая Поморская Церковь Житомирщины.

1. Дубман, Борис. Кокоричанка.
2. Мокрицький, Георгій (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія. Том 1. Житомир: Волинь. с. 542–543. ISBN 966-690-084-X.
3. Мокрицький, Георгій (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія. Том 1. Житомир: Волинь. с. 184. ISBN 966-690-084-X.
4. Stadtplan Shitomir.
5. Мокрицький, Георгій (2007). Вулиці Житомира. Енциклопедія. Том 1. Волинь. с. 117. ISBN 966-690-084-X.
6. Starover-pomorec: Контент / Пульс общества / Древлеправославная Старообрядческая Поморская Церковь Житомирщины. starover-pomorec.eu. Процитовано 19 липня 2021. «В том же году по личному разрешению императора (впервые в истории Российской империи) был поднят купол с восьмиконечным крестом.»
7. Дубман, Борис. Кокоричанка. «Тогда и был пристроен притвор церкви, расширен сам молитвенный зал и возведен купол с восьмиконечным крестом (впервые в истории Российской империи)»
8. Starover-pomorec: Контент / Пульс общества / Древлеправославная Старообрядческая Поморская Церковь Житомирщины. starover-pomorec.eu. Процитовано 19 липня 2021. «Один из членов общины – купец первой гильдии Киприян Авраамович Ляшков был главным подрядчиком на строительстве кафедрального Преображенского Собора в г. Житомире. После неоднократных попыток его предшественниками возвести Собор (на определённом этапе строительства Собор просто разваливался) Ляшкову удалось завершить его строительство. За это достижение ему указом императора был присвоен статус дворянина, а так же он был избран городским головой и пребывал на этой должности до 1802 года. Ляшков К.А. добился разрешения на использование строительных лесов, разобранных после завершения строительства Преображенского Собора в 1875 году в качестве стройматериала для реконструкции и расширения Житомирской старообрядческой церкви.»
9. Дубман, Борис. Кокоричанка. «Один из них - купец первой гильдии Киприян Авраамович Ляшков был главным подрядчиком на строительстве Преображенского кафедрального собора в Житомире. Он добился разрешения на использование строительных лесов, разобранных после завершения строительства собора в качестве стройматериала для реконструкции и расширения старообрядческой церкви, а в 1875 году и разрешения императора на устройство купола над церковью.»
10. Starover-pomorec: Контент / Пульс общества / Древлеправославная Старообрядческая Поморская Церковь Житомирщины. starover-pomorec.eu. Процитовано 19 липня 2021. «Возраст здания нашей церкви насчитывает уже 200 лет, но теперешний вид она приобрела в 1914 году, когда была возведена двадцатиметровая звонница»
11. Дубман, Борис. Кокоричанка. «А в 1914 году была возведена двадцатиметровая кирпичная звонница, после чего церковь Покрова Святой Богородицы приобрела современный внешний вид»
12. ➤ Пам'ятки архітектури місцевого значення. Житомирська область Історія • Цікаві факти • Що подивитись в Пам'ятки архітектури місцевого значення. Житомирська область?. Україна Інкогніта (укр.). Процитовано 19 липня 2021.
13. У Житомирі деяким кладовищам планують надати нові назви. www.1.zt.ua (ua). Процитовано 21 липня 2021.
14. ➤ Пам'ятки архітектури місцевого значення. Житомирська область Історія • Цікаві факти • Що подивитись в Пам'ятки архітектури місцевого значення. Житомирська область?. Україна Інкогніта (укр.). Процитовано 19 липня 2021.
15. Starover-pomorec: Контент / Пульс общества / Древлеправославная Старообрядческая Поморская Церковь Житомирщины. starover-pomorec.eu. Процитовано 19 липня 2021. «В 1906 – 1908 годах на средства общины была построена школа для детей старообрядцев»
16. Кокоричанка. zhzh.info. «В 1906–1908 годах на средства общины была построена школа для детей старообрядцев (в настоящее время – это средняя образовательная школа № 30)»
17. Starover-pomorec: Контент / Пульс общества / Древлеправославная Старообрядческая Поморская Церковь Житомирщины. starover-pomorec.eu. Процитовано 19 липня 2021. «В настоящее время это среднеобразовательная школа № 30.»
18. Головна сторінка — Житомирська вечірня школа. Вечірня школа (укр.). Процитовано 19 липня 2021.
19. Мокрицький, Георгій (2019). Трамвай Житомира. Tram of Zhytomyr. Житомир: Волинь. с. 15.
20. Житомир — Схемы изменений трамвайной сети в период 1899—1975 гг. — Фото. transphoto.org (укр.). Процитовано 21 липня 2021.
21. Мокрицький, Георгій (2007). Вулиці Житомира. Том 1. Житомир: Волинь. с. 391. ISBN 966-690-084-X.
22. У Житомирі «законсервують» аварійну будівлю лабораторії дитячої поліклініки на Богунії. www.zhitomir.info (укр.). Процитовано 21 липня 2021.