Червоний провулок (Житомир)

Червоний провулок — провулок у Богунському районі міста Житомира.

Червоний провулок
Житомир
Місцевість Кокоричанка, Каракулі, Сурина Гора, Хмільники
Район Богунський
Загальні відомості
Протяжність 900 м
Поштові індекси 10003
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Забудова житлова садибна та багатоповерхова
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r3646556
Мапа

.

Розташування

Розташований в районі Кокаричанки. Розпочинається провулок від вулиці Перемоги, на Каракулях. Прямує у західному напрямку і закінчується кутком поряд з майданом Зарембського на Хмільниках.

Перетинається з провулком Безименського, вулицею Котляревського, 1-м Винокурним. Від провулку Червоного бере початок провулок 2-й Винокурний.

Протяжність провулка — 900 м. Ширина провулка не перевищує 6 м в межах основної траси провулка, у найвужчих ділянках складає лише 3,50 м. Поряд з багатоповерхівками проведено роботи з розширення проїзджої частини до 9 м. Проїзджа частина заасфальтована. Електроосвітлення провулку наявне.

Забудова переважно садибного типу. Наявні декілька багатоповерхівок.

Історія

Початок провулка та його забудова сформувалися ще до початку XX ст. Історична назва — провулок Короля — пояснюється тим, що провулок вів до садиби родини Королів. Голова родини — Олександр Король — почесний громадянин Житомира та потомственний будівничий. Саме він проводив роботи із встановлення у 1874 році хреста над дзвіницею та куполами Спасо-Преображенського собору[1]. Родина Королів і наразі проживає у Червоному провулку.

До середини XX ст. провулок був значно коротшим і доходив лише до Кокоричанського провулка (пізніше — Старопоштовий, а наразі вулиця Котляревського). Як бачимо на мапах часів німецької окупації, провулок все ще підписаний Königsgasse, тобто провулок Короля, хоча ще під час встановлення радянської влади провулок перейменовано на провулок Червоний. Місцевим населенням, передусім старожилами, досі вживається стара назва провулка, тобто провулок Короля(-ів).

Ділянка від вулиці Котляревського формувалася та забудовувалася житловими будинками уже після Другої світової війни.

Наприкінці Червоного провулка, на Суриній Горі, уже декілька сторіч розташовується колишня садиба шляхетського роду Суріних. Будинок збережений досі, проте майже втратив первісний вигляд. На території домоволодіння дотепер збережена скульптура Діви Марії, що створена у XVIII сторіччі та являє собою найдавнішу пам'ятку монументального мистецтва Житомира[2].

На початку 2000-х років наприкінці провулка будують 10-11 поверхові багатоквартирні житлові будинки та впорядковують прилеглу територію.

Джерела
  1. Офіційний геопортал Житомирської міської ради з використанням шару «Історичні плани», «Адресний реєстр».
  2. Мокрицький Г. П. Вулиці Житомира / Енциклопедія Житомира. — Кн. 1. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. — 1000 прим. — ISBN 966-690-084-X.
  3. Мокрицький Г. П. Пам'ятки Житомира / Енциклопедія Житомира. — Кн. 2 Т. 1. — Житомир: Волинь, 2009. — 244 с. — 1000 прим. — ISBN 966-690-105-X.
  4. Борис Дубман. Кокоричанка.
  5. Історія Спасо-Преображенського кафедрального собору - головного храму древньої Волинської губернії.

Примітки
  1. КАФЕДРАЛЬНИЙ СОБОР. Історія Спасо-Преображенського кафедрального собору - головного храму древньої Волинської губернії. «Хрести на дзвіниці і куполах собору встановив почесний громадянин Житомира і потомствений будівник Олександр Король (жив він в Червоному провулку в районі нинішніх Хмільників).»
  2. Мокрицький, Георгій (2009). Пам'ятки Житомира. Енциклопедія Житомира.Том ІІ. Книга 1. Житомир: Волинь. с. 207.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.