Карпати (Місяць)

Карпати (лат. Montes Carpatus) — гірський хребет на Місяці. Тягнеться вздовж південно-західного краю Моря Дощів і є частиною кільцевого валу басейну цього моря. Довжина — близько 300–400 км[1][2], координати центру — 14.6° пн. ш. 23.6° зх. д. / 14.6; -23.6[2]. Найбільшої висоти сягає в західній частині (16.46° пн. ш. 27.43° зх. д. / 16.46; -27.43 (найвища вершина Карпат)): 3,5–3,6 км над прилеглими ділянками Моря Дощів та 2,44 км над місячним рівнем відліку висот[3]. Хребет порізаний численними затоками, залитими лавою, і утворює на морській поверхні багато мисів та островів.

Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 465 км). Вгорі — Море Дощів, унизу праворуч — кратер Коперник.
Карта з назвами деталей рельєфу

Карпати на зображенні Моря Дощів

Розташування Карпат

Назва

Назва земних Карпатських гір з'явилася на карті Місяця завдяки Яну Гевелію, який давав місячним деталям рельєфу імена земних. Однак у Гевелія ця назва (у вигляді Mons Carpathes) належала валу кратера Евдокс, розташованого по інший бік Моря Дощів. Об'єкт цієї статті (точніше, його найвиразнішу — західну — частину) Гевелій назвав давнім ім'ям деякої гірської системи на Сицилії — Ærii Montes[4][5][6]. Сучасну ж назву цей об'єкт отримав у 19 столітті від Йоганна Генріха фон Медлера[7]. 1935 року це ім'я затвердив Міжнародний астрономічний союз (у публікації якого фігурував англійський варіант Carpathians)[7], а на початку 1960-х воно разом з іменами інших місячних гір отримало нинішній латинізований вигляд Montes Carpatus[8][9].

Жодна окрема частина Карпат станом на 2019 рік не має офіційної назви[10]. Раніше їх найбільший північний виступ звався мисом Банат (Cape Banat), а дві «бухти» на північному краю — Бухтою П'єтросул (Pietrosul Bay) та Затокою Гей-Люссака (Sinus Gay-Lussac)[7][11]. Ці назви були запропоновані Йоганном Крігером та Рудольфом Кенігом у публікаціях 1898—1912 років[12][13], 1935 року затверджені Міжнародним астрономічним союзом[7], а 1961 скасовані ним[8][12] за ініціативою Джерарда Койпера зі співробітниками, які, переглядаючи місячну номенклатуру, вирішили, що ці об'єкти імен не варті[14].

Опис

Карпати — це частина переривчастого валу, що оточує басейн Моря Дощів. Море межує з північним краєм гір, а на південь від них лежить більш перетята місцевість, хоча й теж переважно вкрита застиглою лавою. Ділянка морської поверхні на південний захід від Карпат відома як Море Островів.

На північному заході від Карпат починається 600-кілометрова протока, якою Море Дощів зливається з Океаном Бур. Там вал басейну моря здебільшого залитий лавою, і над нею височіють лише поодинокі його вершини. Східний кінець Карпат відділений 90-кілометровою протокою від Апеннін — іншої частини цього валу.

На півдні від гір розташований 96-кілометровий кратер Коперник. Крім того, в горах та в їх околицях є великі кратери Т. Майер (33 км, на західному кінці хребта) та Гей-Люссак (25 км, біля східної частини)[10].

З південно-західного боку Карпат (в околицях кратерів Т. Майер, Міліхій та Гортензій) розташоване одне з найбільших скупчень місячних куполів — невеликих щитових вулканів. Їх там близько 20. Кілька з них стоять між відрогами Карпат[15][16].

У Карпатах трапляються ділянки, вкриті темними породами, — ймовірно, пірокластичними викидами вибухових або фонтаноподібних вивержень. Вони займають сотні квадратних кілометрів[17][18].

  • Вулкан між південно-західними відрогами Карпат. Діаметр — 4-5 км, висота — близько 130 м[15]. Знімок LRO, 2016.
  • Гори на північному заході хребта, вигляд із заходу. Видно темні породи, інтерпретовані як пірокластичні[18][17]. Знімок LRO, 2017 (ширина — близько 30 км).
  • Північно-західна частина Карпат (знімок «Аполлона-17», 1972)

Див. також

Примітки
  1. Rükl A. Atlas of the Moon / ed. by G. Seronik. — Cambridge, Massachusets : Sky Publishing Corp, 2004. — P. 66–67. — ISBN 1-931559-07-4.
  2. Montes Carpatus. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). 18 жовтня 2010. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 8 грудня 2014.
  3. За альтиметричними даними супутника Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS.
  4. Hevelius J. Selenographia sive Lunae descriptio. — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 230. — DOI:10.3931/e-rara-238. (Carpates, Mons — у списку назв на с. 230; те ж саме на Google Books).
  5. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 201, 203, 209. — ISBN 9780521544146. (P. 201—209).
  6. Rees A. Aerii Montes // The Cyclopaedia; Or, Universal Dictionary of Arts, Sciences and Literature. — London : Longman, Hurst, 1819. — Vol. 1.
  7. Blagg M. A., Müller K., Wesley W. H., Saunder S. A., Franz J. Named Lunar Formations. — London : P. Lund, Humphries & Co. Ltd, 1935. — P. 55–56. — Bibcode:1935nlf..book.....B. (Витяги).
  8. Transactions of the International Astronomical Union, volume XI B. Proceedings of the 11th General Assembly (Berkeley, 1961) / Ed. by D. H. Sadler. — Academic Press, 1962. (Витяги). Цитати: «Mountain-like chains are designated in Latin by denominations allied with our terrestrial geography. Names are associated with the substantive Mons according to the Latin declination rules and spelling»; «Accordingly, for the designation of the lunar surface features observable from the Earth, it is recommended that the International Astronomical Union Nomenclature… as corrected in table III of the Photographic Lunar Atlas (Editor G. P. Kuiper, University of Chicago Press, 1960), be adopted…».
  9. Transactions of the IAU Vol. XIIB. Proceedings of the 12th General Assembly (Hamburg, 1964) / Ed. J.-C. Pecker. — Academic Press, 1966. — P. 202–205. (Витяги).
  10. Moon nearside. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 13 листопада 2018. Див. також карти Місяця з усіма чинними назвами деталей поверхні (архів). Актуальні дані про назви об'єктів на Місяці доступні також через безкоштовну програму JMARS.
  11. Montes Carpatus. The Moon-Wiki. Архів оригіналу за 4 лютого 2019. Процитовано 4 лютого 2019.
  12. Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 165–168, 226, 235. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W. (P. 210—242; витяги).
  13. Krieger J. N. Mond-Atlas. — Wien, 1912. — Т. 1. — С. 41–42. (інше посилання; карта з 2 тому).
  14. Kuiper G. P., Arthur D. W. G., Moore E., Tapscott J. W., Whitaker E. A. Photographic Lunar Atlas Based on Photographs Taken at the Mount Wilson, Lick, Pic du Midi, McDonald and Yerkes Observatories. — Chicago : The University of Chicago Press, 1960. — P. 14. — Bibcode:1960pla..book.....K. (Витяги).
  15. Lena R., Wöhler C., Phillips J., Chiocchetta M. T. Lunar Domes: Properties and Formation Processes. — Springer Science & Business Media, 2013. — P. 10–11, 108–116. — ISBN 9788847026377. — DOI:10.1007/978-88-470-2637-7.
  16. King B. (7 вересня 2016). A Little Guide to Lunar Domes. Sky & Telescope. Архів оригіналу за 16 серпня 2018.
  17. Gaddis L. R., Staid M. I., Tyburczy J. A., Hawke B. R., Petro N. E. (2003). Compositional analyses of lunar pyroclastic deposits. Icarus 161 (2): 262–280. Bibcode:2003Icar..161..262G. doi:10.1016/S0019-1035(02)00036-2.
  18. Robinson M. (8 березня 2018). Montes Carpatus. NASA/GSFC/LROC, School of Earth and Space Exploration, Arizona State University. Архів оригіналу за 25 грудня 2018.

Посилання
Карти
Знімки
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.