Карпюк Юрій Іванович

Карпюк Юрій
Народився	17 лютого 1931
Помер	20 грудня 2018 (87 років); Київ
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Відомий завдяки	легкоатлет-спринтер
Alma mater	Київський державний інститут фізичної культури
У шлюбі з	Карпюк Ніна Павлівна
Діти	дочка Ірина

Карпюк Юрій Іванович (17 лютого 1931 - 20 грудня 2018) — народився с. Ганув, нині Люблін. воєводства, Польща – фахівець у галузі фізичного виховання і спорту, тренер з легкої атлетики (біг). М. сп. (1954). Закін. Київ. ін-т фіз. культури (1953), де й працював (з перервою) до 2000 (нині Нац. ун-т фіз. виховання і спорту України): проректор зі спорт. роботи (1974–87). Заст. дир. зі спорт. роботи Респ. спец. школи-інтернату спорт. профілю (Київ, 1965–71), ст. тренер збір. команди України з бігу на короткі дистанції (1971–80), президент (1982–91), віце-президент (1991–2006) Федерації легкої атлетики України. Підготував 6 м. сп., 3-х рекордсменів і чемпіонів України. Наук. дослідження: методика тренувал. процесу з бігу на короткі дистанції з урахуванням особливостей жін. організму. Автор праць «Соревнования по легкой атлетике» (Москва, 1983), «Соревнования по легкой атлетике» (К., 1983).

Заслужений працівник фізичної культури і спорту України, рекордсмен україни з бігу на 100 метрів, суддя національної категорії, викладач, тренер. З 1953-2000 рр - Національний університет фізичного виховання та спорту

З 2019 року номінація «Неупереджений суддя» має назву «Премія імені Юрія Карпюка»

Спортивна біографія

Народився у тій місцевості Польщі, яка населялася етнічними українцями, - розпочав свою розповідь Юрій Карпюк. - 1939-го року, коли частина Польщі була окупована німцями, а частина була приєднана до Радянського Союзу, моє село залишилося під фашистською Німеччиною. Поляки в той час проводили досить жорстку політику серед українського населення, яке у них проживало – хотіли, щоб все на їхній території було польським, щоб усі розмовляли польською мовою. Я, наприклад, закінчив 2 класи саме польської школи.

І ось 1939-го року після того, як частини Червоної Армії двинулися на Західну Україну, вони десь сто кілометрів пройшли на за Буг, за сучасний кордон України. І коли поверталися в кожному селищі, в якому проживали етнічні українці, вони розповідали, що нам треба тікати звідси, бо нас будуть тут знищувати як націю. Моє село було маленьким, усього 14 дворів. Знаходилося воно в 25 км від Бугу. І якось вночі ми усі гуртом, завантаживши на вози що могли, все господарство, переїхали на сторону СРСР. Мені той день дуже врізався в пам`ять. Ми приїхали у місто Владава, що на кордоні. Там був понтонний міст через Буг. Ми прогулювалися по базару, тут батько хапає мене за руку – і на міст. Після того, як він пристав до лівого берегу, батько мені сказав: «Ну ось синку, і ми в Радянській Росії». Десь через тиждень на возах, своєрідним караваном ми дісталися Ковеля. Там була якась організація, яка збирала переселенців. Нас поселили в товарні вагони, в кожен по 12 сімей, незалежно від кількості людей. І досить довго, в основному по ночах (вдень стояли на якихось станціях), ми їхали кудись на Схід.

Рано-вранці в один з днів батько мене розбудив і показав в вікно велику річку. Ми переїжджали Дніпро. Я вже потім, коли був дорослим, зумів ідентифікувати – ми приїхали в Дарницю. Наступної ночі знову кудись поїхали і через три дні опинилися в Кіровограді. Там нас вивантажили, надали якесь житло, і так, в Кіровограді, почалося моє українське життя.

На тому стадіоні, який зараз є в Кіровограді, на «Зірці», я в 1946-му році вперше пробіг на змаганнях. Вчитель фізкультури сказав мені пробігти 1000 метрів. Пробіг, виграв, досі пам’ятаю той результат – 3 хвилини чотири секунди. Мені тоді було 15 років. Того ж дня після обіду він мене запитав, а чи можу я ще й 100 метрів пробігти? Пробіг, потім за годину ще раз. І переміг на цій Спартакіаді школярів 1946 року. Ось так в моє життя прийшла легка атлетика, почалися тренування. В 1948 році в Києві проходила Спартакіада школярів, де я також виграв стометрівку. А наступного року в Дніпропетровську, також на шкільній Спартакіаді, виграв три дистанції – 100 м, 200 м та 400 м, і був третім у стрибках у довжину.

- Згадує Юрій Іванович

У 1949 році вступив до київського Інституту фізкультури. Після його закінчення, хоча і мав направлення в Кіровоград, залишився в Києві. Завідувач кафедри Зосима Петрович Синицький мене залишив у себе. І ось, з 1953 року по 2000-й я працював на Кафедрі легкої атлетики. Був активним спортсменом у складі збірної України – бігуном на 100, 200, 400 м.

Легкоатлетична діяльність

Брав найактивнішу участь у створенні у Києві першої школи-інтернату спортивного профілю, був 5 років заступником директора по спортивній роботі. 13 років пропрацював на посаді проректора Інфізу по спортивній роботі. За часів Радянського Союзу був Головою ФЛАУ, членом Президії Федерації легкої атлетики СРСР, брав безпосередню участь в підготовці Московської Олімпіади – відповідав за організацію роботи суддівських служб, зараз це називається «менеджер змагань». Потім вийшов на орбіту міжнародного суддівства. Пройшов декілька суддівських семінарів ІААФ.

У якості офіційної технічної особи відпрацював на Олімпіаді в Барселоні та 7-ми Кубках Європи. На багатьох чемпіонатах СРСР був і головним суддею, і заступником головного судді, і просто арбітром. За моєї участі проходили в Україні усі міжнародні матчеві зустрічі збірної СРСР з США, ФРН та юніорський чемпіонат Європи. В даний час беру активну участь як консультант з підготовки суддівських кадрів та проведенню національних змагань.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.