Хронологія рекордів України з легкої атлетики – 100 метрів (чоловіки)

Зі спогадів Володимира Дьячкова: "Стояло спекотне сухе московське літо 1926 року. Я тільки-но закінчив перший курс і присвячував вільний час тренуванням. У цьому був свій особливий сенс: рішенням ЗРФК [Загальносоюзна рада фізичної культури, тогочасний керівний орган у галузі спорту. - Прим.] створювалася збірна команда легкоатлетів і велосипедистів, яка мала виступити в столицях Франції і Німеччини. ... Закінчивши виступи на французькій землі, ми приїхали до Берліна, де 22 серпня взяли участь у великих міжнародних змаганнях. На величезному берлінському стадіоні в Грюнвальді з його п'ятисотметровою біговою доріжкою того дня виступало понад тисячу легкоатлетів з Німеччини, Фінляндії, Австрії, Чехословаччини. Багато з них мали результати високого міжнародного класу, європейську популярність. Боротьба була дуже впертою, і такої великої переваги, як в Парижі, ми не мали. Але в цілому іспит був складений успішно. Чудову перемогу над першокласними спринтерами фінами Манком і Валем в бігу на 400 метрів здобув Марко Підгаєцький. Стартувавши по крайній доріжці, він дуже добре побудував біг тактично: на останній прямій дістав Манка і на фініші обійшов його з просвітом більш ніж в 5 метрів. У Підгаєцького був і кращий результат дня в бігу на 100 метрів (10,8), який він показав у попередньому забігу. Фінал «сотки» проводився відразу після фіналу на 400 метрів, і Марк, природно, відмовився від участі в ньому."

Зі спогадів В. Борзова: "... коли перед чемпіонатом СРСР 1969 року Петровський [Валентин Васильович Петровський, тренер В.Борзова. - Прим.] сказав мені, що я готовий за всіма показниками на результат 10,0 і маю пробігти стометрівку за 10,0-10,1, що, на його думку, забезпечить перемогу, в мене не було жодної тіні сумніву в реальності такого плану. ... надто незвичною була обстановка під час фіналу: вибухнула сильна гроза, і постріли стартового пістолета перемежовувались з гуркотом грому. ... Перші краплі дощу впали на землю як раз в той момент, коли нас вивели до місця старту. Звичні дії під час встановлення стартових колодок цілковито заспокоїли мене і дозволили повністю зосередитись на виконанні технічно правильного старту. Коли суддя ... подав команду "На старт!", погода зовсім оскаженіла і дощ пішов суцільною стіною. Через це я інстинктивно розпочав біг у нахилі, не піднімаючи голови, а коли випрямився - це було десь на тридцятому метрі дистанції, - то не побачив поряд нікого з суперників. Всі вони бігли приблизно півметра позаду, і я тільки відчував їх дихання та шурхотіння доріжки під ногами. Я рвався крізь стіну дощу та відчував, як конкуренти відстають все більше та більше. На фініші мене взяли в облогу фотокореспонденти. Хтось поздоровляв мене, хтось намагався прикрити своєю парасолькою, з мене зривали стартовий номер і навіть майку, а я напружено вслуховувався в оголошення диктора: "Чемпіоном країни став Валерій Борзов, який повторив рекорд СРСР - 10 секунд рівно!""

Зі спогадів В. Борзова: "І в попередньому забігу, і в чвертьфіналі було вирішено працювати економно. В першому колі це повністю вдалось - я контролював весь біг з першого до останнього метра. Але в чвертьфіналі вийшло так, що я спрацював майже на повну потужність, правда, супротив своєї волі та з не залежних від мене обставин. Після перерви між попереднім забігом та чвертьфіналом ми зустрілись з Петровським на розминочному полі. Я знову гарно розім'явся, зробив кілька спеціальних вправ, і тут хтось сказав, що час чвертьфінальних забігів переноситься. "Бути цього не може, - сказав мій тренер. - Все ж такі Олімпіада! Щось тут не так. Підемо від гріха до предбанника. Зачекаємо на старт там". В очікуванні виклику на старт я навіть подрімав хвилин 15. Розбудив мене Петровський, каже з тривогою: "Твій забіг". У предбаннику був телевізор і можно було спостерігати, що робиться на стадіоні. Я знав: наступного кола моїм суперником має бути Роберт Тейлор. І раптом бачу його на телевізійному екрані. Так це ж мій чвертьфінал! Я кинувся до дверей, відштовхнув службовця і вискочив на доріжку. Учасники мого забігу вже знімали костюми... Ледь я встиг встановити колодки, як пролунала команда "На старт!" Про цей біг я навряд чи можу сказати щось певне: нічого не запам'ятав, крім реву трибун. Я тільки уявив собі, що могло відбутись, якби я запізнився та моя машина "зіскочила з гальм". Я промчався дистанцією, навіть не помітивши її. І тільки поступово відходячи від цього скаженого бігу, глянув на табло - 10,07. Так швидко я ще ніколи не бігав. Якби цього дня час фіксували ручним секундоміром, то напевно я "вибіг" би з 10 секунд."