Качкові

Качкові відносяться до стародавнього ряду гускоподібних птахів, чиї предки мешкали на землі ще в кінці Крейдяного періоду або в ранньому Палеоцені, 80—50 млн років тому. Про це, зокрема, свідчить викопна знахідка в американському штаті Нью-Джерсі, класифікована як Anatalavis rex (Shufeldt 1915) і, ймовірно, близька до напівлапчастої гуски[2]. Найдавніші викопні залишки, що належать безпосередньо до качкових, були виявлені в американському штаті Юта і відносяться до пізнішого періоду — верхнього Еоцену (40—50 млн років тому). За залишками крила вони були ідентифіковані як представники роду Eonessa[3]. Традиційно качкові розглядаються як сестринська група по відношенню до паламедей (Anhimidae), що разом з ними що входить до ряду гускоподібних. Передбачають, що їх поширення на Землі почалося на одному з материків в Південній півкулі[4].

Схема теоретичних стосунків підродин і триб качиних, побудована на підставі досліджень Делякура та Майра (1945)[5]

Хоча систематика качиних має давню та обширну історію, за рядом родів і видів цієї родини серед орнітологів досі зберігаються істотні розбіжності. Цьому, зокрема, сприяє незвичайно великий відсоток схрещування серед птахів, що належать до різних видів, родів і навіть триб[6]. У качкових часто зустічається подвійна, потрійна та зворотна гібридизація, що призводить до утворення всіляких форм — набагато частіше, ніж у будь-якій іншій родині птахів[7].

Першим вченим, який спробував класифікувати птахів, у тому числі лебедів, качок та гусей, вважається старогрецький філософ і основоположник систематики тварин Аристотель, який у своїх записах об'єднав їх, поряд з бакланами та пірникозами, у рід перетинчастолапих, або водоплавних (Steganopoda)[8][9]. Далі, у період з кінця XVII i до початку XX століть робилися неодноразові описи птахів в цілому, та качок і гусей зокрема, проте усі вони враховували лише невелику кількість зовнішніх характеристик, таких як форма дзьоба або ніг, за якими і визначалася приналежність до тієї або іншої групи.

Найбільший внесок у класифікацію до цього періоду внесли Френсіс Вілловбі (1635–1672), Карл Лінней (1707–1778), Карл Іллігер (1775–1813), Жан-Батіст Ламарк (1744–1829), Макс Фюрбрінгер (1846–1920) і Ганс Гадов (1855–1928)[7]. У російській науці систематичним описом птахів займалися Михайло Мензбір (1855–1935) та Сергій Бутурлін (1872–1938)[10][11].

Сучасні детальні описи родини почали з'являтися лише в середині XX століття, i одній з перших у цьому ряду стала система, що була запропонована у 1945 році у праці «The family Anatidae» французом Жаном Делякруа та німцем Ернстом Майром[5].

Класифікація родини Anatidae П. Джонсгарда (1978)[12]

На відміну від своїх попередників, Делякруа і Майр стали враховувати максимально велику кількість морфологічних та поведінкових ознак, таких як довжина шиї, колір дорослих птахів та пташенят, розташування щитків на цівці, особливості розмноження та багато інших. Була додана досі рідко використовувана біологічна категорія триб, які об'єднують кілька родів у підродини за загальними зовнішніми ознаками, поведінковими характеристиками та особливостями біології і екології.[7]

Перша редакція дещо досконалішої системи Пола Джонсгарда вийшла в світ у 1961 році; пізніше вона зазнала кількох змін. У цій системі, на відміну від класифікації Делякруа и Майра, монотипні роди Cereopsis и Stictonetta були виділені в окремі триби, а напівлапчасту гуску було вирішено помістити в окрему підродину.[13][14]. Класифікація Джонсгарда часто використовується в сучасній орнітологічній літературі. Починаючи з 1986року з'явився ряд праць американського орнітолога Бредлі Лайвезі, базованих на детальному (близько 150 морфологічних ознак) дослідженні ряду гусеподібних, в результаті яких з'явилася інакша система з рядом нових таксонів[15][16][17][18][19]. Серед російських робіт, присвячених класифікації ряду гусеподібних (включаючи й родину качкових), можна відзначити «Базовий список Гусеподібних (Anseriformes) світової фауни», що був розроблений орнітологами Кобликом і Редькіним і вийшов у світ у 2004 році[20]. Система класифікації взяла за основу систему Лайвезі, описану ним у 1986–1997 роках і перероблену з врахуванням модифікацій Едварда Дікінсона в третьому виданні «The Howard and Moore Complete Checklist of the Birds of the World».