Квартирник

  • Квартирник — в загальному значенні це домашній концерт, музичний концерт представлений в чиємусь будинку або квартирі, або близько невеликого приватного простору, таких як сарай, кімната квартири відпочинку, газон або задній двір.
  • Квартирник в СРСР — термін андеграундної радянської культури на означення неофіційного концерту, який проводиться в домашніх умовах в дружній обстановці, найчастіше в колі знайомих у звичайній квартирі, майстерні тощо і який не має початкової, свідомо обраної комерційної спрямованості. В СРСР квартирниками називали підпільні виступи заборонених груп і виконавців.

Квартирники в СРСР

Наприкінці 1970-х - початку 1980-х в СРСР починають поширюватись квартирники, і набирають поширення до кінця 1980-х років. На таких квартирниках поети могли читати аудиторії свої (чи інших авторів) вірші, слухачі мали можливість ближче познайомитись з виконавцями, музиканти і рок-групи могли не офіційно давати публічні виступи, оскільки через конфлікт з культурною політикою СРСР влаштовувати офіційні концерти чи давати виступи вони не могли.[1] В такій невимушеній обстановці немає кордонів між виконавцями і слухачами. На квартиниках могли влаштовуватись «джеми» — коли декілька музикантів імпровізують на задану тему.[1]

Квартирник — це концерт, за який музикантам платять гроші — збирають по рублю.. Тоді це була такса — по рублю. Прийшло 30 людей — у тебе 30 рублів. Квиток на поїзд коштував по-моєму, ну.. плацкарт — 3 рублі. Так? До Санкт-Петербурга. Якщо людина виступає — вона ще й заробляє 25 рублів — гроші ж були.

— Александр Ліпницький, музикант, журналіст, друг Віктора Цоя[2]

Квартирники в СРСР були потужним явищем альтернативної культури.[3] Ставлення до квартирників органів влади було різним: в часи Брежнєва — терпиме, — коли про них дізнавалися, то, як правило, обмежувались усною доганою.[1] Згодом, з ініціативи Костянтина Черненка, в 1983-1985 роки квартирники прирівнювались до підприємницької діяльності, що означало порушення монополії Госконцерта СРСР, і загрожувало санкціями аж до тюремного ув'язнення.[1]

Найвідомішою квартирою, в якій побували дуже багато ленінградських рок-музикантів, є квартира Бориса Гребенщикова в будинку на вулиці Софії Перовської (нині Малая Конюшенная), де музикант знімав кімнату в комунальній квартирі.[4]

Ще одне незвичайне і дуже відоме місце квартирників пов'язане з музикою — це котельня «Камчатка» в Санкт-Петербурзі на вулиці Блохіна, д. 15, де працювали багато відомих музикантів: Віктор Цой, Олександр Башлачев, Святослав Задерій, Віктор Бондарік, Андрій Машнін, Олег Котельников і ін. Про котельню, де проходили знамениті «камчатські квартирники», знав весь рок-клуб і біляклубна тусовка, тобто близько тисячі чоловік, сюди приїжджали люди зі всієї країни.[5]

Примітки
  1. Времени машины / Євгений Ю. Додолєв. — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2014 ISBN 978-5-373-06167-4
  2. Документальний біографічний фільм «Виктор Цой. Вот такое "Кино" (2012)» Рік випуску: 2012 Жанр: документальний Автор: Юлия Шипицына Режиссер: Юлия Рябкова У фільмі беруть участь: засновник гурту Звуки Му Александр Ліпніцкій, скрипаль Сергій Риженко, музикант Сергій Бугаев, президент Ленінградського рок-клубу Ніколай Михайлов, художник Дмитро Шагін, директор музею "Камчатка" Сергій Фірсов, лідер групи "Аукцион" Олег Гаркуша, лідер групи "Чайф" Владімір Шахрин і ін.
  3. Лариса Алексеенко. Последний герой / Журнал "Отдохни!" №33 10.08.2010г. (с.: 40-41)
  4. Дебижев С. Формат бытия // Сумерки Сайгона. — СПб. — 2009. — С. 380
  5. Борисова Е. Друг народа// Fuzz - №11 – 2003. - С. 37

Див. також
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.