Кир'яков Сергій В'ячеславович

Народився 1 січня 1970 року в місті Орел. Вихованець орловської футбольної школи «Спартак» і у 1982 році був визнаний найкращим гравцем на турнірі «Шкіряний м'яч») і Московської ЕШВСМ (експериментальна школа вищої спортивної майстерності). Перший тренер — Володимир Амелехін.

З 1986 по 1992 рік виступав за московське «Динамо». Разом з клубом став бронзовим призером чемпіонату СРСР 1990 року і чемпіонату Росії 1992 року.

У 1992 році їм зацікавився французький «Ланс», але в підсумку гравець перейшов у німецький «Карлсруе», де грав протягом шести років. У першому ж своєму матчі за німецьку команду Кир'яков відзначився хет-триком у ворота майбутнього чемпіона — «Вердера», а за підсумками сезону з 11 м'ячами став найкращим бомбардиром команди. Клуб зайняв 6-е місце (вище він більше вже не піднімався) в чемпіонаті і вперше в своїй історії потрапив в єврокубки. А сам Сергій потрапив в список номінантів на «Золотий м'яч», зайнявши в підсумковому голосуванні 21-е місце.

Сезон 1993/94 був ще кращим для Сергія — він відзначився 9 голами в чемпіонаті (ще по 2 голи було в Кубку Німеччини і Кубку УЄФА). 27 листопада 1993 року Кир'яков провів один з найкращих матчів у кар'єрі — у домашній грі проти «Боруссії» (Дортмунд) він забив 3 м'ячі протягом 20 хвилин 1-го тайму і допоміг своїй команді здобути нічию в цьому поєдинку (3:3)[1].

У Кубку УЄФА 1993/94 клуб виступив теж якісно — спершу здолавши ПСВ (2:1 за сумою двох матчів), потім — «Валенсію» (1:3 і 7:0), «Бордо» (3:1 за сумою двох матчів) і «Боавішту» (2:1 за сумою двох матчів). У фінал клуб потрапити не зміг, поступившись у півфіналі австрійському «Казино СВ» за різницею забитих голів в гостях (1:1).

У наступних трьох сезонах Кир'яков не відрізнявся результативністю. У 1995 році «Карлсруе» став фіналістом Кубка Німеччини. У сезоні 1997/98 Сергій практично не грав, а «Карлсруе» вилетів з Бундесліги. Кир'яков не захотів грати в другому дивізіоні і перейшов в «Гамбург», де так само в першому сезоні зміг відзначитися хет-триком. Однак по закінченні сезону Кир'яков перебрався в клуб Другої Бундесліги — «Теніс Боруссію» з Берліна, щоб грати під проводом Вінфріда Шефера, з яким він довго працював у «Карлсруе». Однак після закінчення сезону 1999/00 клуб позбавили ліцензії, а гравці стали вільними агентами.

З 2001 по 2003 роки Кир'яков виступав у Китаї за клуби «Юньнань Хунта» та «Шаньдун Лунен», після чого завершив грати на професійному рівні[2].

До збірної СРСР Сергій почав запрошуватися для участі в юнацьких та молодіжних турнірах, де досяг успіху: збірна СРСР в 1988 році виграла спершу чемпіонат Європи серед юнацьких команд (до 19), а в 1990 році з командою до 21 року — чемпіонат Європи серед молодіжних команд. За виграш у 1990 році всі гравці команди отримали звання майстрів спорту міжнародного класу[3]. Був учасником чемпіонату світу з футболу серед молодіжних команд в 1989 році — відзначився 2 голами в чвертьфіналі проти збірної Нігерії (4:4, 3:5 по пенальті).

У складі національної збірної СРСР зіграв лише один матч у 1989 році — товариську гру проти збірної Польщі, в якій відзначився голом через дві хвилини після виходу на заміну.

У 1992 році в складі збірної СНД брав участь у чемпіонаті Європи 1992 року у Швеції, замість вже неіснуючої збірної СРСР, яка пройшла відбір на цей турнір. У матчі з Нідерландами в результаті одного із зіткнень з Рональдом Куманом отримав травму.

Після цього став виступати за новостворену збірну Росії. Був одним з авторів «Листа чотирнадцяти», через що не зміг поїхати на чемпіонат світу 1994 року. Проте потім повернувся в збірну країни і брав участь у чемпіонаті Європи 1996 в Англії, де був відрахований з команди через конфлікт з головним тренером Олегом Романцевим[4].

У збірну зміг повернутися тільки в 1998 році, але брав участь тільки в товариських іграх. Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 6 років, провів у формі головної команди країни 37 матчів, забивши 14 голів[5].

У 2005 році був гравцем збірної Росії з пляжного футболу[6].

Після закінчення кар'єри футболіста працював у структурі клубу «Карл Цейсс», де займався питаннями трансферної політики клубу[7]. Пробував себе в статусі телекоментатора.

У 2006 році став наставником даугавпілського «Діттона»[8]. У 2008 році був тренером футбольного клубу «Орел»[9]. У 2009 році увійшов в штаб молодіжної збірної Росії[10], а в грудні 2012 року став головним тренером юнацької збірної (юнаки 1997 року народження)[11].

6 жовтня 2016 року очолив клуб російської Прем'єр-ліги «Арсенал» (Тула)[12]. Протягом недовгого перебування на посаді головного тренера мав конфлікт з уболівальниками клубу[13], які не раз піддавали тренера критиці. Відзначався різкими заявами на адресу фанатів[14], і навіть незважаючи на те, що зумів зберегти команду в Прем'єр-лізі, після закінчення сезону не зміг втриматися на посаді, оскільки керівництво не продовжило з Кир'яковим контракт[15].

• Чемпіон Європи серед юнацьких команд (до 19): 1988
• Чемпіон Європи серед молодіжних команд (до 21): 1990
• Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1990
• Бронзовий призер чемпіонату Росії: 1992
• Перший у пострадянський час російський футболіст, який увійшов до числа найкращих футболістів Європи за версією France Football[16] і у списку претендентів на Золотий м'яч 1993 року розділив 21-е місце з італійцями Діно Баджо і Джузеппе Сіньйорі, англійцем Девідом Платом і французом Франком Созе).
• Володар Кубка Інтертото: 1996

Молодший брат Єгор також був професіональним футболістом і грав за «Динамо» (Москва).

Сергій був двічі одружений, від першого шлюбу має дочку. У другому шлюбі є син і дочка[17].

• Профіль на сайті rusteam.permian.ru (рос.)
• Кир'яков Сергій В'ячеславович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Кир'яков Сергій В'ячеславович на сайті fussballdaten.de (нім.)
• Кир'яков Сергій В'ячеславович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)