Кицюк Максим Васильович

Кицю́к Макси́м Васи́льович (нар. 13 травня 1990(19900513), Севастополь) — експерт з комунікацій та зв'язків з громадськістю, спеціаліст із антикорупційної публічної інформації та комунікацій Програми розвитку Організації Об'єднаний Націй в Республіці Ірак, колишній керівник комунікацій Програми ООН із відновлення та розбудови миру[1], колишній Голова ВМГО «Фундація регіональних ініціатив»[2], лідер студентського Євромайдану[3] в Івано-Франківську, громадський діяч, активіст, волонтер, правозахисник.

Кицюк Максим Васильович
Народився	13 травня 1990(1990-05-13) (31 рік) Севастополь,  Україна
Громадянство	Україна
Діяльність	спеціаліст з комунікацій та зв'язків з громадськістю
Відомий завдяки	громадський діяч, волонтер
Alma mater	Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Навчався в Інституті історії, політології та міжнародних відносин Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника за фахом «Політологія» та Програмі "Journalism for Future Challenges" Центру медіа-досліджень Анни-Марії та Гюстава Андер Стокгольмської школи економіки у Ризі та Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP).

До того, як приєднатися до команди ПРООН, Максим працював радником з комунікацій та діалогу в GIZ в Україні (червень 2017 р. – грудень 2018 р.). А до цього – спеціалістом з PR та комунікацій в ADRA України, працюючи в Маріуполі та в районах поруч із «лінією зіткнення»[4] (березень 2016 – червень 2017).

З грудня 2014 р. до березня 2016 р. він працював керівником громадської організації «Центр «Антикорупційна платформа» в Івано-Франківську[5], ініціатором та співорганізатором низки кампаній громадської дії, зокрема «Зупинимо незаконні забудови Івано-Франківська»[6], «Портал звернень приміських громад»[7], керівником регіонального відділення національної кампанії «Прозорі ради»[8] та репортером-розслідувачем для Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP)[9]. Спеціалізація матеріалів розсідувань була пов'язана із морським правом[10] та порушенням санкцій[11] із відвідуванням портів тимчасово окупованої АР Крим[12] та міста Севастополя[13].

Від початку тимчасової окупації АР Крим та міста Севастополя, Максим разом із когортою земляків, зокрема Олексієм Шубіним та Володимиром Чекригіним, ініціював безстроковий флешмоб «Севастополь – це Україна», який був проведений у багатьох містах України та Світу, зокрема під посольствами РФ[14] у Рейк’явіку[15], Загребі[16], Вільнюсі, Ризі, Варшаві, Відні, Римі тощо[17].

Брав активну участь у місцевих заходах Євромайдану[18], як один з лідерів студентських протестів на заході України, в результаті чого, на нього здійснили напад[19] невідомі особи[20], а потім він проходив тривале лікування та реабілітацію[21]. Короткі спогади подій були викладені у серії «Майдан від першої особи. Регіональний вимір» Українського Інституту Національної Пам'яті[22], представленої у Києві на річницю початку «Революції гідності»[23].

У травні 2014 року брав участь у Проміжних вибори народного депутата України 25 травня 2014 року в одномандатному виборчому окрузі №83 у якості кандидата у народні депутати України, посівши, за результатами виборів, шосте місце (3.8%)[24] з 3721 голосом виборців «за».

До початку тимчасової окупації АР Крим та міста Севастополя, Максим разом з однодумцями системно проводив заходи проукраїнського спрямування[25], очолював Севастопольський осередок ВМГО «Фундація регіональних ініціатив», а до цього виступав активним членом громадських організацій «Молодий Народний Рух України» та «Батьківщина молода».

2 січня 2012 року у Севастополі правоохоронці затримали Максима Кицюка пізно ввечері, коли він на центральному майдані міста зняв агітаційну біло-синю парасолю з написами «Янукович – наш Президент-2010» і «Партія регіонів» з міської новорічної ялинки[26], що призвело до тривалих спроб притягнення до відповідальності з боку місцевої влади та представників «Партії регіонів»[27].

У 2011 році інформаційного помічника представника Міжнародної наглядової місії з України, Максима Кицюка, затримали на українсько-білоруському кордоні – у ніч на 9 березня 2011 року, його зняли з потяга співробітники прикордонної застави[28], заявивши правозахиснику, що з 4 березня він є в списках «нев’їзних». Максим Кицюк провів ніч в холодній камері з одною табуреткою, прибитої до підлоги[29]. Єдиним доказом депортації залишився залізничний квиток зі штампом «депортований»[30]. Згодом, до Білорусі були не допущені й інші правозахисниці й правозахисники[31]. Згодом, під час свого виступу на засіданні Постійної ради ОБСЄ у Відні 24 березня 2011 року, тимчасова повірена у справах США Керол Фуллер засудила дії[32] влади Білорусі відносно Максима Кицюка.

Максим є автором декількох блогів, зокрема на ресурсах Insider[33], Курс[34], Вікна[35] та ініціативи #ПлакатиЩобНеЗабувати[36].