Клан Керр

Назва клану Керр має різні варіанти назви — Кер, Керр, Кар, Карр, Карре тощо. Є кілька версій походження назви і самого клану Керр — скандинавська, кельтська, норманська.

Згідно скандинавської версії, вважається, що назва клану походить від двньоскандінавского kjrr, що означає жителя боліт. Предки клану Керр в давнину жили на півдні Норвегії, у 866 році вони разом з відомим вікінгом Роллоном Пішоходом переселилися до Нейстрії (потім це герцогство Нормандія, нині територія Франції). У 911 році вони жили в Бретані та на Шербурському півострові. У 1066 році лицарі Керр у війську Вільгельма І Завойовника вирушили в Англію. Після завоювання Англії лицарі Керр отримали в нагороду за службу шматок землі в графстві Ланаркшир. Потім вони служили єгерями Брюсам. У тому числі єгерем Брюсам служив Джон Керр Стобо, що ввійшов в історію як Мисливець з Свінхоупа. Він згадується в документах 1190 року. І це вважається пршою писемною згадкою про клан Керр. Потім Керри переселились в Шотландію — в Селкіршир.

Згідно норманської версії, предок клану прийшов до Шотландії з Нормандії (Франція) для захисту Шотландії від вікінгів.

Згідно кельтської версії походження назви клану стосується західного узбережжя Шотландії, зокрема, острова Арран. Згідно з цією версією назва клану походить від гельського слова кяр — ciar — «сутінковий». Є ще версії, що назва клану походить від валійського слова Caer — кер — фортеця, замок. Або від ірландського слова Céarr — кеарр — шульга, ліворукий.

Кланові історичні перекази говорять, що клан походить від норманських лицарів — двох братів — Ральфа і Роберта (і, можливо, Джона), що прийшли в Роксбург з Ланкаширу. Цей історичний переказ ніколи не був підтверджений істориками. Крім того, дискутується хто був старший в тій сім'ї — Ральф, Роберт чи Джон. І яка гілка клану відповідно старша: гілка Керр Фернігірст, що походить від Ральфа, гілка Керр Кессфорд (Сіссфорд), що походить від Джона.

Як казав адмірал Марк Керр, у Шотландії до прізвищ ставляться дуже обережно.

Ніколас Керр згадується в документі «Рагман Роллс» — документі, який підписали вожді шотландських кланів прийнявши присягу на вірність королю Англії Едварду І Довгоногому у 1296 році, після того, як він завоював Шотландію. Шотландські аристократи здійснили оммаж королю Англії згідно з середньовічними феодальними законами.

Потомками Ніколаса Керра вважаються брати Ральф та Джон Керр, що поселилися близько 1330 року в Роксброширі — Шотландському Прикордонні.

Дві основні гілки клану Керр — Керр Ферніхірст та Керр Кессфорд часто ворогували одна з одною. Але Ендрю Керр Ферніхірст та Ендрю Керр Кессфорд обидва отримали посади охоронців кордону Шотландії та посаду вождів Середньої Марки в 1502 році, брали участь у битві під Флодден у 1513 році. Після битви під Флодден багато шотландських кланів з Ліддесдейлу стали під захист гілки клану Керр Ферніхірст, але в 1513 році замок Керр Ферніхірст був взятий англійською армією після тривалої облоги. У XV—XVI столітті багатство клану поступово зростало. Тоді ж склався і девіз клану: «Не зразу, але всерйоз». Після вигнання клану Дуглас і оголошення їх зрадниками, клан Керр став одним з найсильніших і найвпливовіших васалів корони. У 1451 році Эндрю Керр из Кессфорду отримав титул барона Роксбро, а в 1457 році він бул призначений Охоронцем Кордонів (Warden of the Marches). У 1493 році баронство и право володіння замком Кессфорд були підтверждені королевскою грамотою.

Клан Керр довгий час ворогував з кланом Скотт. Ворожнеча почалася 25 липня 1526 року, коли сер Вальтер Скотт Баклю почав атаку (в битві при Мелроуз), щоб врятувати молодого короля Шотландії Джеймса V, якого утримували клан Дуглас, граф Ангус. Під час подальшої боротьби був убитий вождь гілки Керр Кессфорд. Проте клан Керр це не забув і помстився — в 1552 році вистежив вождя клану Скотт в Единбурзі — сера Вальтера Скотта і вбив його. Ворожнеча завершилась, коли сер Томас Керр Ферніхірст одружився з Джанет Скотт — сестрою Х вождя клану Скотт та лерда Баклю.

Обидві гілки клану Керр продолжували ворогувати одне з одним і в XVI столітті, і після смерті Короля Шотландії Якова IV, коли його вдова Маргарита Тюдор вступила в повторний шлюб з Арчібальдом Дугласом, графом Ангус, гілка Керр з Кессфорду підтримала английску королеву-матір, а гілка Кер Ферніхерст — молодого короля Якова V. У результаті, коли Ангус опинився у вигнанні, Кессфорд бул вимушений втекту в Англію, і повернувся тільки після смерті короля Шотландії Якова V в 1542 році, коли сер Джон Керр з Ферніхерсту втратив свій замок, який захопили англійські війська. Замок був повернений у 1549 році, а англійці з його гарнизону, які неодноразово ґвалтували жінок з клану Керр, були схоплені і жорстоко замордовані. Протистояння продовжилось, коли сер Томас Ферніхерст воював на стороні королеви Марії I Стюарт у бтитві під Лангсайд, а сер Волтер Кессфорд — на стороні Якова VI. Зрештою, ворожнеча була припинена на політичному рівні, після утворення в 1603 році «Спілки Корон» і на особистому рівні, коли відбувся шлюб Енн Керр Кессфорд та Вільяма Керр Ферніхерста — від цього шлюбу пішли марукізи Лотіану.

Марк Керр володів землями Ньюбаттл та Престонгрендж, отримав титул барона Ньюбаттл в 1591 році.

Лорд Марк Керр — син вождя клану, маркіз Лотіан, був видатним професійним військовим і, як вважають, мав високе почуття особистої честі і звитяги. Він брав участь у багатьох війнах, отримав посаду губернатора Единбурзького замку в 1745 році.

Під час повстання якобітів у 1745 році клан Керр підтримав британський уряд. У битві під Куллоден у 1746 році брав участь лорд Керр та молодший брат лорда Керра — Роберт, що був капітаном гренадерів в полку Баррелл, зітнувся в бою з людьми з клану Кемерон, був убитий в результаті враження в голову. Він був без сумнівну високою особою, що загинув у битві під Куллоден за британський уряд. Старший з братів — Марк — лорд Керр, згодом IV маркіз Лотіан, командував трьома ескадрильями урядової кавалерії в битві під Куллоден, потім служив герцогу Камберленду під час війни з Францією в 1758 році.

На початку ХХ століття Генрі Керр та священик Едвард Баннерман Рамсей (більше відомий як Дін Рамсей) опублікували монументальныу працю «Спогади про шотландський характер і спосіб життя» Reminiscences of Scottish life & character. Edinburgh, 1908).