Ковалевський Микола Васильович

Народився 1841 р. на хуторі Ковалевщина (нині — с. Степаненки[1] Гадяцького району Полтавської області) у Гадяцькому повіті на Полтавщині в родині поміщиків. У 1860 р. після закінчення Полтавської гімназії вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, де увійшов до українофільського гуртка, а потім був прийнятий до київської «Громади».

Був виключений із Київського університету за громадську діяльність, але йому дозволили здати іспити у Харківському університеті в 1865 р. Навчався також на Вищих педагогічних курсах у Санкт-Петербурзі[2]. Викладав історію в Київському кадетському корпусі, а також трохи в Петербурзькому та Полтавському кадетських корпусах. З весни 1878 р., після заборони займатися педагогічною діяльністю, працював в Одеській міській управі і забезпечував зв'язок між Київською та Одеською громадами. Брав участь в організації нелегальної друкарні біля Києва для випуску української пропагандистської літератури.

Після смерті батьків віддав селянам землю, отриману в спадщину. Був одружений з російською революціонеркою-народницею Марією Воронцовою, яка розійшлася з ним (за спогадами Лесі Українки), щоб убезпечити чоловіка, який не підтримував її прихильності до терору, на випадок викриття. Після арешту й заслання Марії матеріально підтримував її, за що наприкінці червня 1879 р. був заарештований і засланий у Мінусинськ. Там познайомився з американським мандрівником Джорджом Кеннаном і надав йому багато інформації для його книг книг про Сибір та сибірське заслання[2].

1882 р. повернувся до Києва. До кінця життя, через неможливість влаштуватися на державну службу заробляв на життя приватними уроками. Попри власне скрутне матеріальне становище збирав кошти для фінансування видавничої діяльності Михайла Драгоманова та галицької Української радикальної партії. Налагоджував нелегальне перевезення із Галичини українських видань через кордон. Автор книги «Коротка історія малоруського народу» (1875), виданої у Львові під псевдонімом Іван Маркович[3], публікувався в галицьких журналах «Народ» і «Радикал», підтримував дружні стосунки з Іваном Франком. Близько 1887 р. вийшов зі складу Старої громади через конфлікт щодо Драгоманова.

У 80-х та 90-х рр. його дім був місцем для зборів українського студентського гуртка, в який входили його донька Ганна (яка після розлучення батьків залишилася з ним) та Леся Українка. Сам Ковалевський протягом усього свого життя підтримував тісні зв'язки з молоддю.

У листопаді 1889 р. його колишня дружина разом із групою інших засланих покінчила з життям на знак протесту проти жорстокого поводження з ув'язненими (Карійська трагедія). Сам Ковалевський помер 4 жовтня 1897 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

• Леся Українка. Спогади про Миколу Ковалевського
• Тучапский П. Из пережитого (девяностые годы). — Одеса, 1923. С. 15-16
• Болдирєв О. Одеська громада: історичний нарис про українське національне відродження в Одесі у 70-ті рр. XIX — почат. ХХ ст. — Одеса, 1994.
• Яковлєв Ю. Микола Ковалевський і РУРП у Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2013. — № 23. — С.233-245.