Ковін Володимир Олександрович

Вихованець горьківської хокейної школи (перші тренери — Олександр Рогов[1] і Валерій Кормаков[2][3]). В юнацькій команді його партнерами по ланці були Олександр Скворцов і Володимир Бокарьов. У своїй віковій групі став третім призером чемпіонату СРСР[4].

За основний склад «Торпедо» виступав з вісімнадцяти років. Найбільш відомими партнерами у клубі були Олександр Скворцов і Михайло Варнаков. Їх вважають найкращою немосковською ланкою в історії радянського хокею[5]. Потужний Ковін гармонійно поєнувався з вертлявими і невловимими крайніми нападниками, а взаєморозуміння між ними за довгі роки було налагоджено до досконалості.

Щоправда, знаменита горьківская трійця, в рідному клубі, не завжди грала разом; тренери «Торпедо» вважали, що кожен з гравців підсилював будь-яку ланку, тоді як, граючи разом, команда отримувала одну суперпотужну ланку і провали в інших змінах. Утрьох, здебільшого, вони виходили в чисельній більшості, або на останніх секундах, коли було потрібно врятувати гру.

Також Ковін виконував «функції тафгая». Він створював штовханину на п'ятачку перед воротами, вступав у бійки з суперниками, захищав партнерів, вів суперечки з арбітрами. Протягом семи сезонів входив до списку найбільших «штрафників» ліги. Особистий «рекорд» встановив у сезоні 1978/79 — 71 штрафна хвилина в 42 матчах. Також є одним з лідерів серед «порушників правил» у загальному заліку чемпіонатів СРСР — всього 540 хвилин.

Кращий бомбардир команди в сезонах 1976/77 і 1983/84 (25 і 35 набраних очок відповідно). За вісімнадцять сезонів у вищій лізі провів 536 ігор, закинув 171 шайбу і зробив 142 результативні передачі, а всього в чемпіонатах СРСР — 570 ігор, 178 голів. За версією інтернет-видання «Sports.ru» входить до символічної збірної «Торпедо» радянської доби: Коноваленко, Федоров — Жидков[6], Скворцов — Ковін — Варнаков[7].

Входить до списку «100 бомбардирів чемпіонату СРСР»[8]. П'ять разів обирався до списку кращих хокеїстів сезону (1977, 1979, 1981, 1982, 1984)[9].

У складі національної команди дебютував 18 серпня 1976 року. Товариська гра у Гетеборгу проти збірної Швеції завершилася поразкою з рахунком 1:4. В наступному матчі, з цим суперником, Ковін закинув свою першу шайбу за збірну СРСР.

На перший розіграш Кубка Канади, що відбувся у вересні, радянська команда поїхала в експериментальному складі. Віктор Тихонов, новий керманич збірної, залишив вдома сімох переможців Олімпіади в Інсбруку. Оновлена команда не змогла скласти гідної конкуренції канадцям і чехословакам, і завершила турнір на третьому місці. На Кубку Канади Ковін грав у ланці з Скворцовим і нападником «Трактора» Валерієм Бєлоусовим, відзначився голами у матчах з чехословакими та фінами.

1979 року відбулася серія з трьох матчів між збірними СРСР і Національної хокейної ліги. На Кубку виклику виступав зі своїми партнерами по клубу: Олександром Скворцовим і Михайлом Варнаковим. В останньому матчі закинув шайбу у ворота, які захищав Геррі Чіверс (гравець «Бостон Брюїнс»). Протягом наступних чотирьох років був кандидатом до збірної, але грав лише у товариських матчах і на міжнародних турнірах (Кубок Швеції та турнір чехословацької газети «Руде право»).

Вершиною спортивної кар'єри стала Олімпіада в Сараєво. Збірна СРСР перемогла всіх суперників і вшосте здобула олімпійське золото. Ковін і Скворцов грали разом з Михайлом Васильєвим. Їхня ланка закинула 12 шайб з 48 загальнокомандних. Особистий доробок центрального нападника — 8 очок в 7 матчах (5 шайб і 3 результативні передачі). За перемогу на Олімпіаді отримав почесне спортивне звання «Заслужений майстер спорту СРСР» і був нагороджений орденом Дружби народів.

На третій розіграш Кубка Канади Віктор Тихонов викликав з горьківського клубу трьох нападників. На старті турніру вони провели найкращу гру в збірній. Варнаков і Скворцов забили двічі команді Чехословаччини, а Ковін всіляко допомагав партнерам (гра завершилася перемогою з рахунком 3:0).

Два останні матчі за радянську збірну провів проти канадців на чемпіонаті світу 1985 року і отримав срібну медаль світової першості. Всього на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу і Кубках Канади провів 20 матчів, набрав 13 очок (7+6).

У складі збірної клубів СРСР, московських колективів «Крила Рад» і ЦСКА виступав у суперсеріях проти команд Всесвітньої хокейної асоціації і Національної хокейної ліги. Відзначився закинутими шайбами в іграх з клубами «Нью-Інгланд Вейлерс», «Едмонтон Ойлерс», «Х'юстон Аерос» (всі — ВХА), «Міннесота Норт-Старс» і «Філадельфія Флаєрс».

У 1989 році переїхав до Франції. У першому сезоні, його «Реймс», здобув путівку до елітного дивізіону.

Тренерську діяльність розпочав у клубі «Тур». Під його керівництвом «Реймс» переміг у чемпіонаті Франції 1999/2000[10]. Періодично поєднував обов'язки тренера з виступами на хокейному майданчику. Востаннє вийшов на лід у сезоні 2014/15, на той час йому виповнилося 60 років.

• Олімпійські ігри

Чемпіон (1): 1984

• Кубок Канади

Третій призер (1): 1976

Півфіналіст (1): 1984

• Чемпіонат світу

Третій призер (1): 1985

• Кубок виклику

Переможець (1): 1979

• Чемпіонат Франції

Чемпіон (1): 2000 (тренер)

Статистика виступів у національних чемпіонатах:

Статистика виступів у серіях матчів проти клубів Всесвітньої хокейної асоціації і Національної хокейної ліги:

Статистика виступів у збірній:

• Профіль на сайті EliteProspects.com (англ.)
• Профіль на сайті Chidlovski.net (англ.)
• Кузнецы славы. Часть 54. Владимир Ковин (рос.)
• Профіль на сайті Sports-reference.com (англ.)
• Профіль на сайті Eurohockey-com (англ.)
• Тридцать три тройки. Часть вторая. (рос.)
• Пять плюс один. Советская эпоха — «Торпедо» Горький (рос.)
• Тройка Скворцов — Ковин — Варнаков (рос.)