Бостон Брюїнс

Команда дебютувала в НХЛ у сезоні 24/25 років. «Бостон Брюїнс» була єдиною командою з США та шести перших команд НХЛ. Генеральним менеджером і тренером команди став Арт Росс, з яким власник «Брюїнс», мільйонер Чарльз Адамс, познайомився під час свого вояжу до Канади в пошуках гравців. Автор першої шайби в складі «Брюїнс» канадець Смокі Гарріс, яку він закинув у ворота Монреаль Марунс (2–1).[1]

У першому сезоні «Брюїнс» міцно зайняли останнє місце в лізі, набравши лише 12 очок у 30 іграх. З першого складу команди можна виокремити Володаря Кубка Стенлі 1915 Ллойда Кука. Результати команди покращилися в наступному році, але не настільки, щоб вона пробилася в плей-оф. Величезна популярність хокею в Бостоні переконала Адамса витратити 50 000 доларів на нових гравців перед сезоном 26/27 років. Одним з новачків став легендарний захисник Едді Шор. Команда відразу виявилася в числі претендентів на перемогу в Кубку Стенлі, пробилася до фіналу, але поступилася «Оттаві».

Успіх прийшов до «Брюїнс» через два сезони, в 1929 році. Завдяки чудовій грі воротаря Сесіла «Тайни» Томпсона, що закінчив плей-оф із середнім показником 0,60 шайби за гру, Бостон виграв свій перший Кубок Стенлі, здолавши у фіналі «Нью-Йорк Рейнджерс» у двох матчах.

У 30-х роках команду лихоманило. Вона п'ять разів протягом дев'яти років займала перше місце в американському дивізіоні, і в той же час двічі на 4 місці, що не давало навіть права на участь у плей-оф.

Друга перемога «Брюїнс» у Кубку Стенлі в 1939 році знову пов'язана з блискучою грою воротаря, цього разу «Містера Зеро» Френк Брімсека. Вагомий внесок зробив і нападник Крейда Хілл, який закинув 3 переможні шайби і всі в овертаймі в серії проти «Нью-Йорк Рейнджерс» у півфіналі плей-оф. За це він і отримав своє прізвисько «Sudden Death» — «Раптова смерть». У фіналі «Бостон» розправився з «Торонто» в п'яти іграх.

Незважаючи на від'їзд з «Бостона» в «Нью-Йорк Амеріканс» Едді Шора, «Брюїнс» залишилися в лідерах ліги, багато в чому завдяки воротарю Брімсеку і нападникам Мілту Шмідту, Боббі Бауеру, Вуді Дюмарту і Біллу Коулі. У 1941 році клуб виграв свій третій Кубок Стенлі, в суху перегравши у фіналі «Детройт».

Очікувалося, що ця команда буде залишатися серед лідерів ліги на довгі роки, але втрутилася Друга світова війна. Брімсек, Шмідт, Бауер та Дюмарт покинули команду і записалися на військову службу. Після цього «Брюїнс» стрімко покотився вниз у турнірній таблиці НХЛ, хоча й доходив до фіналу Кубка Стенлі в 1943 році. Навіть повернення всіх чотирьох ветеранів після закінчення війни не допомогло команді повернути лідерські позиції. Серед інших відомих гравців цього часу Мюррей Гендерсон, Гордон Генрі.

У 50-ті роки «Брюїнс» міцно облаштувалися в середняках ліги, всього двічі не виходили в плей-оф, і тричі були за крок від Кубка Стенлі, програючи фінали в 1953, 1957 та в 1958 роках. В той час легендарна трійка канадських українців «Uke-line» — Вік Стасюк, Бронко Хорват й Джонні Буцик — від 1956 до 1960 року захищала кольори команди.

Перші вісім років 60-х стали найбільш жахливими в історії клубу. З сезону 59/60 років по сезон 66/67 років «Брюїнс» жодного разу не потрапляли в плей-оф, і шість разів фінішували останніми в регулярних чемпіонатах.

У сезоні 66/67 у складі бостонців дебютував 18-річний захисник Боббі Орр, за яким «Брюїнс» ретельно стежили з 12-річного віку, Боббі став найкращим новачком ліги. В тому ж сезоні тренером став 37-річний Гаррі Сінден, а на наступний рік, в результаті обміну з «Чикаго», в команді з'явився Філ Еспозіто, і «Брюїнс» «прокинулися».

У 1970 році, під проводом Орра та Еспозіто, «Бостон Брюїнс» завоював свій четвертий Кубок Стенлі і перший за 29 років, обігравши в фіналі «Сент-Луїс Блюз» в 4-х іграх. Причому перемогу здобули в овертаймі, Орр закинув шайбу з подачі Дерека Сендерсона, якому асистував Вейн Карлтон. У 1971 році команда фінішувала зі своїм найкращим показником в регулярному чемпіонаті — 121 очко, але зазнала поразки від «Монреаля» у чвертьфіналі плей-оф. «Брюїнс» повернули собі Кубок Стенлі в 1972 році, перемігши цього разу у фіналі «Нью-Йорк Рейнджерс», і знову найкращими в складі бостонців були Орр і Еспозіто також свій другий Кубок здобув Гарнет Бейлі.

Як і на початку 40-х років, в 70-х команду, здавалося, чекало велике майбутнє, але створення Всесвітньої хокейної асоціації в 1972 році перекреслило ці плани. Відразу три провідних гравці команди — Чиверс, Сандерсон і Грін, отримавши великі контракти, пішли в нову лігу. Травма Еспозіто залишила «Бостон» без головного снайпера, і «Рейнджерс» легко розправилися з «Брюїнс» у першому раунді плей-оф 1973 року.

У сезоні 73/74 «Бостону» вдалося прийти до тями після втрат і поразок, набрати 113 очок у регулярному чемпіонаті, вийти в фінал Кубка Стенлі, але програти там у 6 матчах «Філадельфії».

Після проваленого наступного сезону, коли «Брюїнс» вибули з плей-оф у першому раунді, Філ Еспозіто був обмінений в «Нью-Йорк Рейнджерс». Через рік, влітку 76-го, Боббі Орр підписав контракт з «Чикаго». Однак «Бостон» не втратив свого місця серед лідерів НХЛ. З 1975/76 по 1979/80 року команда в п'яти сезонах поспіль набирала понад 100 очок у регулярному чемпіонаті і двічі доходила до фіналу Кубка Стенлі, основним воротарем клубу в цей час був канадець Жиль Жильбер. Головна заслуга в успіхах тих років належить тренеру Дону Черрі, який зумів створити боєздатний колектив без присутності в складі «Бостона» суперзірок.

У 80-ті роки клуб тренував відомий у минулому гравець «Брюїнс» 70-х років Геррі Чиверс (1980—1985), асистентом, якого довгий час був ще один гравець тих років колишній захисник бостонців Гері Доак. У команді дебютували: воротар Марко Бейрон, захисники Рей Бурк та не дуже стабільний Джон Блам, нападники Кем Нілі та Кіт Краудер. З того часу до середини 90-х років команда стабільно грала в регулярних чемпіонатах, постійно домагалася права виступати в плей-оф і двічі, в 1988 і в 1990 роках, доходила до фіналу, але обидва рази поступалася «Едмонтон Ойлерс».

У сезоні 96/97, недобрав відразу 30 очок у порівнянні з попереднім сезоном, «Брюїнс» вперше з 1967 року не потрапив у плей-оф, і на посаду старшого тренера був запрошений Пет Бернс. Новий тренер, маючи у своєму розпорядженні найкращого новачка НХЛ 1998 року Сергія Самсонова, значно поліпшив гру воротаря Байрона Дафо і вже наступного року повернув команду в розіграш Кубка Стенлі.

Сезон 1999/2000. «Брюїнс» ще за місяць до кінця чемпіонату втратив практично всі шанси пробитися в плей-оф. Сезон, що почався з розбіжностей між нападником Дмитром Христичем і генеральним менеджером Гаррі Сінденом, в результаті якого українець, один з провідних бомбардирів команди, опинився в «Торонто», завершився обміном улюбленця вболівальників Рея Бурка в «Колорадо Аваланш». Темною плямою лягла на «Брюїнс» дискваліфікація захисника Марті Мак-Сорлі на 22 гри за удар ключкою по голові гравця з «Ванкувер Канакс» Дональда Брашира. Обнадійливою новиною стала стабільна гра нападника Джо Торнтона новачка клубу.

На початку 2000-х років у «Брюїнс» досить часто змінювалися тренери, але результат залишався незмінним — у боротьбі за Кубок Стенлі команда вибуває з боротьби вже на першому етапі.

У сезоні 2005/06 ситуація значно погіршилася. Через невиразну гру команди по ходу чемпіонату, генеральний менеджер Майк О'Коннелл явно погарячкував, обмінявши в інші клуби сьогодення і майбутнє команди — Джо Торнтона та Сергія Самсонова. «Брюїнс» закінчили сезон на загальному 26-му місці, а О'Коннелл був звільнений зі свого посту.

У сезоні 2008 року «Брюїнс» зіграв стабільно та вийшов до плей-оф, де поступився «Монреаль Канадієнс».

Після повільного старту в сезоні 2008-09, «Брюїнс» виграв сімнадцять своїх наступних з двадцяти, маючи найкращий результат у Східній конференції і вихід до плей-оф вп'яте за останні дев'ять років. Після перемоги над «канадієнс» у чотирьох матчах, бостонці програли у семи іграх «Гаррікейнс» у півфіналі конференції. На такий невдалий виступ команди вплинули травми основний гравців, які переслідували «Брюїнс» цього сезону, саме через травми в основному складі з'явились маловідомі гравці Байрон Бітц та Метт Ганвік.

У сезоні 2009-10 «Брюїнс» програли в семи іграх «Філадельфія Флайєрс» в півфіналі конференції. Бостон вів у серії з рахунком 3-0 але програв 4 наступних матчі.

У сезоні 2010-11 1 січня 2010 року «Брюїнс» виграв Зимову класику-2010 у «Філадельфія Флайєрс» з рахунком 2-1. У першому раунді плей-оф вони перемогли «Монреаль Канадієнс» у 7 іграх. 6 травня 2011 після перемоги над «Філадельфія Флайєрс» у чотирьох матчах Бостон вперше з 1992 року вийшов до фіналу Східної конференції, де переміг «Тампу Бей Лайтнінг» у 7 іграх. У вирішальному сьомому матчі фіналу «Брюїнс» в гостях здолали «Ванкувер», який вів у серії з рахунком 2-0 і 3-2, але утримати переваги так і не зміг і «Брюїнс» вперше з 1972 року став володарем Кубка Стенлі.

*В дужках вказано кількість очок отриманих командою за поразки в овертаймі

• «Бостон Брюїнс»(англ.)