Кодак Микола Пилипович

Микóла Пили́пович Кóдак (псевдонім — Микóла Русе́нко, народився 30 листопада 1946(19461130) в селі Тишківка Златопільського району Черкаської області, нині — Новомиргородський район Кіровоградської області — помер 18 травня 2014 в Києві) — український вчений-літературознавець, книгознавець, культуролог, критик. Доктор філологічних наук, фахівець з теорії та історії літератури.

Кодак Микола Пилипович
Псевдоніми Mykola Rusenko[1]
Народився 30 листопада 1946(1946-11-30)
Тишківка, Новомиргородський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Помер 18 травня 2014(2014-05-18) (67 років)
Київ, Україна
Діяльність літературознавець
Alma mater Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Заклад Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Інститут соціології НАН України і Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Микола Кодак

Біографія

Закінчив восьмирічну школу-інтернат у Златополі, три класи школи-інтернату в Кіровограді, отримав золоту медаль. 1965 вступив на філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту імені О. Пушкіна, який закінчив 1969 з відзнакою.

З 1969 до 1972 працював (з перервою на службу в армії) асистентом кафедри української літератури цього ж інституту.

1969–1970 служив у радянській армії у Вітебську, останні місяці дослужував на офіцерських курсах в Іваново.

1972–1974 закінчив до аспірантуру при Інституті літератури АН УРСР.

З 1974 працював в. о. молодшого наукового співробітника відділу української радянської літератури Інституту літератури АН УРСР.

1975 року одружився з дочкою кадрового офіцера, математиком за освітою Ларисою Свиридівною Симоненко.

1977 захистив кандидатську дисертацію "Проблемы психологического анализа в современной советской литературе и роман-дилогия Ирины Вильде «Сестры Речинские», написанням якої керував Леонід Новиченко.

1977–1981 працював науковим співробітником-консультантом сектору суспільних наук Президії Академії наук УРСР.

1981–1987 завідував відділом книгознавства Центральної наукової бібліотеки АН УРСР.

З червня 1987 до 1991 працював завідувачем відділу наукової інформації з суспільних наук АН УРСР.

1991–1992 — старший науковий співробітник відділу політичної інформації, завідувач сектору суспільно-політичних рухів на Україні Інституту соціології Академії наук України.

З 1992 до 2014 працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка спочатку старшим науковим співробітником відділу нової української літератури, з 1996 – старшим, а з 1997 (після захисту докторської дисертації) – провідним науковим співробітником відділу теорії літератури.

В 1997 захистив докторську дисертацію на тему «Авторська свідомість письменника і поетика української літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст.» (останню з фактично трьох написаних; перша — «Время. Произведение. Книга.»)

Виховав когорту науковців-теоретиків, найвідоміші серед яких — Юрій Тимошенко (м. Черкаси), Олексій Кіскін, Тетяна Білоброва (м. Ізмаїл), Олена Ляшенко (м. Київ), Юрій Климюк (м. Чернівці) та інші.

2004 року вийшов на пенсію, рік потратив на лікування, а 2005 знову повернувся в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України на посаду провідного наукового співробітника, на якій пропрацював до останніх днів життя.

Помер після важкої тривалої хвороби 18 травня 2014 в Києві. Похований на Байковому цвинтарі (колумбарій № 1).

Доробок

Автор наукових книг:

  • «Психологізм соціальної прози» (1980);
  • «Время. Произведение. Книга» (1987);
  • «Поетика як система» (1988, 2010);
  • «Траєкторія баладного трагізму. Динаміка жанру: 20-30-ті роки» (1999);
  • «Авторська свідомість і класична поетика» (2006, 2014);
  • «Микола Хвильовий як митець-психолог» (2008);
  • «Огром Євгена Плужника-поета» (2008);
  • «Драматика Миколи Куліша („Патетична соната“)» (2011),
  • «Поетика Олеся Гончара-романіста» (2012),
  • «Семіосфера Миколи Бажана: роздуми над творчістю Майстра» (2013);
  • «Вибране: статті, рецензії, питання/проблеми теоретичні» (у 2-х тт., 2015);
  • «Долаючи драматизм життя: наукові розмисли над творчістю Лесі Українки» (2016);

у співавторстві:

  • «Сучасна українська лірика: процеси оновлення поетичних форм» (1982);
  • «Бытие книги» (1991);
  • «Культура українського народу» (1994).

2012 року видав єдину поетичну збірку «Сонети».

Написав й опублікував ряд літературно-критичних статей про творчість Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стефаника, В. Сосюри, М. Бажана, І. Багряного, В. Стуса, В. Базилевського, А. Дімарова, В. Слапчука, О. Шарварка, П. Коробчука та інших.

У співпраці з ПВД «Твердиня» (м. Луцьк) видав одинадцять книг.

Нагороди
  • Медаль АН УРСР та Премія для молодих учених (1979).
  • Лауреат літературної премії ім. Сергія Єфремова (Інститут літератури НАН України (2007).
  • Звання та диплом Почесного професора Ізмаїльського державного педагогічного інституту за видатні досягнення в галузі освіти і на честь 60-річного ювілею (2006).

Посилання
  1. Czech National Authority Database
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.