Колегія понтифіків

Колегія понтифіків (лат. Collegium Pontificum) — у Стародавньому Римі — вищий жрецький інститут царського і республіканського періоду, очолювався Pontifex Maximus — Великим понтифіком, який до III ст. до н. е. вибирався з її членів.

Колегія понтифіків складалася з Великого понтифіка, Головної весталки, Священного царя (лат. rex sacrorum), та фламінів.

У Колегії зосереджувалося знання і зберігання сакрального права (лат. ius pontificium), вироблялися правила його тлумачення (лат. commentarii pontificum), велися записи юридичних прецедентів і давалися компетентні юридичні поради.

Спочатку в Колегії було 5 понтифіків, після закону Огульнія 300/299 до н. е. — 9, після Сулли — 15, після Цезаря — 16. Загальним обов'язком понтифіків було збереження релігійної балансу (лат. pax deorum), тобто рівної міри шанування кожного бога. До закону Огульнія всі понтифіки були патриціями. Було також 3 молодших понтифіка (pontifices minores).

Колегія понтифіків була найважливішою з чотирьох колегій священиків. Інші були — Авгури, Quindecimviri Sacris Faciundis — п'ятнадцять мужів для проведення жертвопринесення, та Епулони (лат. Septemviri epulonum).