Кольорова революція

«Кольоро́ва револю́ція» (також Оксами́това револю́ція) — поняття, що застосовується для позначення так званих «ненасильницьких революцій», а також деяких широко відомих масових ненасильницьких акцій протесту. В наслідок кольорових революцій відбулася зміна політичних режимів у низці постсоціалістичних країн (на території колишнього СРСР і Східної Європи) та країн арабського світу. На поточний момент для терміна «Кольорова революція» не існує загальноприйнятого і чіткого визначення.

Етимологія, введення поняття в обіг

Фіксується не пізніше кінця листопада 2004, буквально на самому початку першого Майдану. Від кольорова + революція, абстраговане переосмислення назви "Помаранчева революція"

Кольорові революції

В окремих випадках проти мирних протестантів була застосована зброя, що призвело до масової загибелі людей (Югославія, Україна тощо).

Єкс-посол США у Росії М. Макфол в інтерв'ю американському виданню The New Yorker визнав причетність США до організації революції у Сербії (Югославії). Він розповів журналісту, що в Сербії гроші були передані опозиції, щоб дестабілізувати ситуацію, і це успішно спрацювало, а також згадав повалення прем'єра Моссадика в Ірані в 1953 році та підтримку "контрас" в Нікарагуа.

Чи використовували США таємні операції для підбурювання до зміни режиму? Відповідь - Так. Я не хочу потрапити в біду або потрапити у в'язницю, але чи підтримали США опозицію, щоб домогтися політичних змін? Сербія - це парадигматичний випадок: спрямувати гроші опозиції на дестабілізацію обстановки, і це було успішно". Він також згадав про повалення Моссадика в 1953 році в Ірані та підтримку Нікарагуанських контрас[1].

Рушійні сили

Ненасильницький характер кольорових революцій унеможливлює їх ресурсне забезпечення через захоплення ресурсної бази. Як наслідок, протестне ядро таких революцій структуроване і включає:

  • спонсорів протесту — покровителів маси революціонерів, що забезпечують фінансування, логістику та інформаційну підтримку протесту;
  • організаторів протестів — польових командирів, фахівців з піару і пропаганди, які створюють та організовують інформаційне тло та підтримують акції протесту в потрібному, мирному руслі;
  • протестантів — населення, що забезпечує масовість мирних протестних акцій на міських площах і вулицях.

Наявність спонсорів протесту створює приводи для критики кольорових революцій стосовно їх «зовнішнього» походження, «експорту». Так, ще в 1997 році внаслядок офіційного оприлюднення[2] частини архіву ЦРУ стало відомо про організацію США перевороту у Гватемалі (1954 рік), котрий в розсекреченій офіційній американській доповіді було названо «Операцією ЦРУ з повалення уряду Гватемали»[3].

Література
  • О. Дергачов. Кольорові революції // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.344 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання
  1. Nast, Condé (3 серпня 2014). Watching the Eclipse. The New Yorker (амер.). Процитовано 14 грудня 2021.
  2. https://www.cia.gov/readingroom/docs/DOC_0000134974.pdf
  3. Cullather, Nick (2011). Operation PBSUCCESS. The Guatemala Reader. Duke University Press.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.