Колючин

Колючин (рос. Колючин) — острів у Чукотському морі. Знаходиться на півночі Іультинського району Чукотського автономного округу Росії поруч з національним селом Нутепельмен. Найкоротша відстань до материка через протоку Сергієвського становить 11,3 км.

Колючин
Географія
67°28′ пн. ш. 174°37′ зх. д.
Акваторія Чукотське море
Площа 4 км²
Довжина 4,3 км
Ширина 1,5 км
Найвища точка 188 м
Країна
 Росія
Район Иультинский район
Населення 0 осіб
Колючин
Колючин (Росія)
 Колючин у Вікісховищі

Острів становить собою гірський останець з максимальною висотою 188 м над рівнем моря.

Топонім

Назва походить від спотвореного чук. Кувлючьин — «круглий». Мовою чаплинських ескімосів Кулусік — «окрема крижина». Відвідавши острів, Джеймс Кук наніс його на карту як Burney's Island[1].

Полярна станція

У 1943 році на західну частину острова була перенесена полярна станція, яка до цього перебувала на мисі Дженретлен. У кінці 1980-х років на ній було 3-7 чоловік. Населеного пункту Колючино, вказаного на доповнюючій карті не було вже принаймні в кінці 1980-х, як і взагалі помітних слідів постійного проживання людей (на східній околиці острова). У 1992 році станція була закрита[2][3].

Фауна

На острів заходять і можуть залягати в барлогу білі ведмеді, в окремі роки утворюються лежбища моржів. Поруч з островом проходять маршрути міграції гренландських китів. Наприкінці 1980-х працівниками заповідника «Острів Врангеля» тут проводилися вивчення весняного прольоту[4] морських птахів. Також тут відзначені місця гніздування берингового баклана, великих чайок, трипалих мартинів, іпатки і топориків загальним числом до 15-18 тис. особин[5].

Примітки
  1. Врангель Ф. П. Путешествие по северным берегам Сибири и по Ледовитому морю. — Издательство Главсевморпути, 1948.
  2. Людмила Зыбцева (2011). Остров дает позывной. Процитовано 1 вересня 2013.
  3. Фото покинутой полярной станции «Остров Колючин». urban3p. Процитовано 1 вересня 2013.
  4. Придатко В. И. Наблюдения за весенним пролётом птиц у острова Колючин в 1987 г. (Чукотское море)/Вестник зоологии, № 1, 1993. С. 58-62.
  5. Водно-болотные угодья России, том 4. (сост. А. В. Андреев). — М.: Wetlands International, 2001. — 296 с ISBN 90-5882-986-3
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.