Комітет визволення України
«Комітет визволення України» (КВУ) — підпільна організація, яку у квітні 1929 року ліквідували органи ДПУ[1]. Справою «КВУ» розпочалось винищення української інтелігенції наприкінці 1920-х років під виглядом боротьби з «петлюрівщиною» і «націоналістичною контрреволюцією». Наступним став процес Спілки визволення України.
Діяльність КВУ
Восени 1928 року студенти Київського кооперативного інституту Михайло Брацлавський і Василь Бондаренко таємно обговорювали питання щодо шляхів визволення українського народу від національного й соціального гноблення. Їх підтримав діяч українського кооперативного руху Микола Левитський.
Єдиною акцією, яку встиг провести КВУ, було поширення «Заклику до всіх пригнічених Московщиною людей України». Зокрема у ній закликалось розпочати «будувати власне життя»:
«Час прийшов піклуватися про свободу рідного краю. Хай живе самостійна Україна!»[2]
Летючки виготовив ідеолог організації Василь Бондаренко. З КВУ в різний спосіб взаємодіяло понад 30 осіб[3].
Обвинувачені у справі КВУ
Про діяльність КВУ одразу донесли в каральні органи. 2 квітня 1929 року київський окружний відділ ДПУ провів арешти учасників підпілля.
У справі проходили:
- Бондаренко Василь (1907—1929), ідеолог КВУ, громадський і політичний діяч[3],
- Брацлавський Михайло (1903—1929), один із керівників КВУ, громадський і політичний діяч, активний борець проти комуністичної влади[4],
- Іщенко Василь (1883—1942), український скульптор, мистецтвознавець,
- Левитський Микола (1859—1936), громадський діяч і кооператор[5],
- Б. Бондаренко,
- Т. Дем'янчук,
- М. Ніколаєв,
- Леонтович Марія,
- Павлушкова Наталія, племінниця академіка Сергія Єфремова і сестра Миколи Павлушкова[2].
У 1929 роках радянські каральні органи під виглядом боротьби з КВУ розпочали терор проти української інтелігенції по всій країні. ДПУ викрило філії КВУ в Уманській та Білоцерківській округах[6]. На Полтавщині у справі «Полтавського комітету визволення України» було заарештовано понад 100 осіб на чолі з директором гімназії професором Приймою[7]. 1930 року відбувся процес над 45 відомими представниками української творчої інтелігенції, членами Спілки визволення України.
Вирок
У червні 1929 року на засіданні Колегії ОДПУ двадцятидвохрічного Василя Бондаренка і двадцятишестирічного Михайла Брацлавського засудили до розстрілу. Решта учасників, окрім Наталії Павлушкової, отримала різні терміни ув'язнення. Наприклад, Василя Іщенка відправили до Соловецьких таборів терміном на п'ять років[8].
Примітки
- Комітет визволення України, 2011, с. 106.
- Шлях на Соловки, 1997, с. 58.
- Бондаренко Василь Архипович, 2003, с. 336.
- Брацлавський Михайло Степанович, 2003, с. 373.
- Левитський Микола Васильович, 2009, с. 82-83.
- Опір молоді політиці правлячого режиму в УСРР, 2001, с. 155.
- Боротьба з українським націоналізмом, 2002, с. 259.
- Білокінь С. І. Іщенко Василь Григорович
Джерела
- Комітет визволення України // Реабілітовані історією. Київська область. — К. : «Основа», 2011. — Т. 3. — С. 106.
- Білокінь С.І. Бондаренко Василь Архипович // Енциклопедія історії України. — К. : «Наукова думка», 2003. — Т. 1. — С. 336.
- Білокінь С.І. Брацлавський Михайло Степанович // Енциклопедія історії України. — К. : «Наукова думка», 2003. — Т. 1. — С. 373.
- Білокінь С.І. Левитський Микола Васильович // Енциклопедія історії України. — К. : «Наукова думка», 2009. — Т. 6. — С. 82-83.
- Прилуцький Віктор. Опір молоді політиці правлячого режиму в УСРР в період утвердження тоталітарного ладу (1928 - 1936 рр.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. — Інститут історії України НАН України. — К. : "Наукова думка", 2001. — Т. 5. — С. 155.
- Пристайко В.І., Пшенніков О.М., Шаповал Ю.І. Шлях на Соловки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — К., 1997. — Т. 1-2. — С. 58.
- Сахно А. Дело о КВУ // Киевские новости. — 1995. — № 46.
- В.В. Ченцов, Д. В. Архієрейський. Боротьба з українським націоналізмом // Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси. — К. : "Наукова думка", 2002. — С. 259.