Конвенція про статус біженців
Конвенція про статус біженців — конвенція (міжнародний договір), ухвалена 28 липня 1951 в Женеві конференцією повноважних представників, скликаній відповідно до резолюції 429 (V) Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1950 року. Набула чинності 22 квітня 1954.
| Конвенція про статус біженців | |
|---|---|
 | |
| Тип | Багатосторонній договір |
| Підписано | 28 липня 1951 року |
| Місце | Женева, Швейцарія |
| Чинність | 22 квітня 1954 року |
| Підписанти | 144 |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Конвенція дає визначення поняття «біженець» та встановлює загальні підстави, на яких надається статус біженця. Конвенція забороняє будь-яку дискримінацію щодо біженців. Частиною прав біженці користуються на рівні з громадянами приймаючої їх країни, частиною — на тих же умовах, що й іноземці. Конвенція допускає вислання біженця в інтересах державної безпеки, але забороняє їх повернення до держави, з якої вони бігли, побоюючись переслідування.
Передісторія
Проблема біженців гостро постала в Європі в контексті Першої світової війни, що супроводжувалася розпадом Османської, Австро-Угорської та Російської імперій, територіальними змінами, випадками геноциду і, як наслідок, масовим переселенням громадян. Особливо 30 вересня 1930 Ліга націй створила Міжнародну організацію у справах біженців (Офіс Нансена), яка не тільки продовжила роботу Верховного Комісара у справах російських і вірменських біженців, але й взяла на себе гуманітарну роботу в інтересах біженців, що виконувалася в 1924–1929 роках Міжнародною Організацією Праці. Нова хвиля біженців була пов'язана з приходом нацистів до влади в Німеччині. У 1933 році зацікавленими державами був призначений Верховний Комісар у справах біженців з Німеччини. Після виходу Німеччини з Ліги націй в 1936 році його функції були інтегровані в [[Офіс Нансена]]. У липні 1938 року для того, щоб впоратися зі зростаючим потоком біженців з Німеччини, зацікавлені держави створили Міжурядовий комітет у справах біженців. Цей Комітет працював поза Лігою Націй і займався також справами біженців з Австрії та Іспанії.
Черговий імпульс міжнародної співпраці в інтересах біженців було надано Другою світовою війною. У 1944 році країнами антигітлерівської коаліції була створена перша структура ще не створеної ООН — Адміністрація допомоги і відбудови Об'єднаних Націй (UNRRA) У 1946 році була створена спеціальна організація для біженців — Міжнародна організація у справах біженців. 10 грудня 1948 була прийнята Загальна декларація прав людини. У ній серед іншого говорилося про право на притулок. Нарешті, в 1951 році в Женеві була прийнята Конвенція про статус біженців. Конвенція дала визначення поняття «біженець» та встановила загальні підстави, на яких надається статус біженця. У документі була позначена гранична дата дії: вона поширювалася на біженців, що стали такими в результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 року.
Після 1951 року
31 січня 1967 Конвенція була доповнена прийнятим у Нью-Йорку Протоколом. Протокол підтвердив визначення біженця, що зазначене в Конвенції, за винятком слів «в результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 року» і слів «в результаті подібних подій». Протокол зобов'язав держав-учасниць співпрацювати з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців.
Посилання
- Конвенція про статус біженців 1951 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Full text of the Convention (UNHCR)