Конгрес танцює (фільм)
«Конгрес танцює» (нім. Der Kongreß tanzt) — німецька музична комедія, поставлена режисером Еріком Чареллом у 1931 році на кіностудії УФА. В США фільм вийшов під назвою Веселий конгрес.
Конгрес танцює | |
|---|---|
| Der Kongress tanzt | |
 | |
| Жанр | комедія, музичний фільм, історія |
| Режисер | Ерік Чарелл |
| Продюсери |
Еріх Поммер Ебергард Клагеманн |
| Сценаристи |
Роберт Лібманн Норберт Фальк |
| У головних ролях |
Ліліан Гарві Віллі Фріч Конрад Фейдт |
| Оператор | Карл Гоффман |
| Композитор | Вернер Р. Гейманн |
| Художник |
Вальтер Рьоріг Роберт Герлт Ернст Штерн |
| Кінокомпанія | Universum Film AG (UFA) |
| Дистриб'ютор | Universum Film AG |
| Тривалість | 85 хв. |
| Мова | німецька |
| Країна |
.svg.png.webp){kind=small} Веймарська республіка |
| Рік | 1931 |
| Дата виходу |
29 вересня 1931 (Австрія) 20 жовтня 1931 (Німеччина) |
| IMDb | ID 0022034 |
| Рейтинг |
IMDb  |
Сюжет
Відень, 1815 рік. У місті проходить Віденський конгрес — конференція, на яку з'їжджаються усі правителі Європи. Крістель, торговка рукавичками, зустрічає гостей, кидаючи квіти в розкішні карети, що проїжджають повз неї. Один з букетів потрапляє до російського імператора Олександра I, якого симпатичні панночки цікавлять більше світової політики. Залишивши замість себе на конгресі двійника на прізвище Уральський, цар інкогніто проводить час з Крістель і незабаром у велелюбного царя і бідної дівчини зав'язується роман.
Поки конгрес замість того, щоб засідати, танцює, Наполеон, що втік з острова Ельба, висаджується на берег.
В ролях
| Актор(ка) | Роль | |
|---|---|---|
| Ліліан Гарві | • | Крістель |
| Віллі Фріч | • | російський імператор Олександр I / Уральський |
| Отто Вальбург | • | Бібікофф, його ад'ютант |
| Карл-Гайнц Шрот | • | Пепі, його секретар |
| Конрад Фейдт | • | принц Меттерніх |
| Ліль Даговер | • | графиня |
| Маргарет Купфер | • | графиня |
| Джуліус Фалкенштейн | • | міністр фінансів |
Факти
Фільм став однією з останніх масштабних німецьких стрічок часів Веймарської республіки та мав успіх у глядачів не лише в Німеччині, а й за її межами. Цьому сприяли поява звуку у кіно та велика кількість музичних номерів. Зігфрід Кракауер відмічає що «завдяки співучим мелодіям і дотепним сюжетним поворотам ця супер-оперета, що відрізнялася продуманістю постановки, з'єднала в собі всілякі ходи і прийоми легкого музичного жанру. Деякі з них стали зразком для наслідування. Особливо часто цитували той кадр з фільму „Конгрес танцює“, де Ліліан Гарвей, проїжджаючи сільською місцевостю, зустрічає по дорозі різних людей, що підхоплюють пісню, яку вона співає»[1].
Примітки
- Зігфрід Кракауер. Глава 17. Песни и иллюзии // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 211. — 10 000 прим.
Посилання
- Конгрес танцює (фільм) на сайті Filmportal.de(нім.)(англ.)
- Конгрес танцює на сайті AllMovie (англ.)