Конкордат 1940 року

Конкордат 1940 року — угода між Португалією під владою уряду Нової держави Антоніу де Олівейра Салазара та Святим Престолом Католицької Церкви, підписана у Ватикані 7 травня 1940. Конкордат 1940 року зберігався до 2004 року, коли прем'єр-міністр Жозе Мануель Баррозу підписав новий. Текст Салазара пережив його і його режим на 30 років. Текст був ратифікований в 1975 році, після Революції гвоздик, у нього були внесені лише незначні поправки, щоб дозволити цивільне розлучення в католицьких шлюбах, зберігаючи при цьому решту статей чинними[1].

У травні 1940 року був підписаний конкордат між португальською державою і Ватиканом[2]. Були труднощі на переговорах, які передували підписанню Конкордату, демонструючи, наскільки пристрасно бажала Церква відновити свій вплив, і наскільки рішучий був Салазар в запобіганні будь-якому релігійному втручанню в політичній сфері, виключної прерогативи держави, законодавство парламентської республіки в корені не змінилося: викладання релігії в школах залишалося добровільним, цивільні шлюби і цивільні розлучення зберігалися, а релігійні присяги відновлені не були. Єпископи повинні були бути призначені Святим Престолом, але остаточне висунення вимагало схвалення уряду[lower-alpha 1]. Духовенство підлягало військовій службі, але в формі пастирської допомоги збройним силам, а під час війни — і медичним підрозділам[4]. Церква може створювати і підтримувати приватні школи, але вони перебуватимуть під державним контролем. Католицька релігія і мораль повинні викладатися в державних школах, якщо батьки не зажадають зворотного[4]. Проте католикам, які святкували канонічні шлюби, не дозволили отримати цивільне розлучення. У законі йдеться, що «мається на увазі, що за фактом святкування канонічного шлюбу подружжя відмовляються від законного права вимагати розлучення». Попри цю заборону, до 1960 року майже 91 відсоток усіх шлюбів у країні були канонічними[5].

Одним з безпосередніх результатів конкордату було те, що 13 червня 1940 року Папа Пій XII видав енцикліку Saeculo exeunte, яка, окрім іншого, схвалює місіонерську діяльність Португалії, та підкреслює необхідність її осучаснення[6].