Нова Держава
Нова Держава (порт. Estado Novo), або Дру́га Португа́льська Респу́бліка (порт. Segunda República Portuguesa) — назва португальської держави у 1933—1974 роках. Постала після Національної революції 1926 року, що повалила уряд Першої Португальської Республіки, та встановлення Національної диктатури. Займала територію сучасної Португалії, а також її колишніх колоній — Анголи, Мозамбіку, Гоа, Макао тощо. Столиця — Лісабон. Офіційна мова — португальська. Керувалася прем'єр-міністрами Антоніу Салазаром (1932—1968) і Марселу Каетану (1968—1974), які встановили в країні авторитарний корпоратистьський режим. Єдиною правлячою партією країни була Національна єдність. Спиралася на традиційні християнські цінності та ідеї лузотропікалізму. Перебувала в опозиції до лівих ідеологій: комунізму, соціалізму, націонал-соціалізму, антиколоніалізму. Залишалася нейтральною під час Другої Світової війни. Виступала союзником США і західних сил у Холодній війні. Стала членом НАТО і ООН (1955). Вела боротьбу за збереження за Португалією колоній в Африці та Азії. Повалена лівими силами в ході Революції гвоздик 1974 року.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Географія
Друга Португальська Республіка поширювала свій суверенітет на такі сучасні держави і території:
Історія
Антоніу де Олівейра Салазар захопив контроль над країною на початку 1930-х, і його могутність тривала до 1968 року, коли через хворобу він став не в змозі більше керувати країною і вийшов у відставку. Його змінив Марселу Каетану, який правив доти, доки диктаторський режим не був повалений у результаті Революції гвоздик 25 квітня 1974 року.
Колоніальна політика країни, яка утримувала колонії аж до 1970-х років, на відміну від більшості європейських держав, головним чином пояснювалася тим, що підтримка колоніальної імперії була частиною португальського історичного образу в ідеології режиму.
Незважаючи на всі протистояння при участі в світових форумах ООН, Португалія проводила політику сили, з початку 1960-х років докладаючи величезних зусиль для військового утримання колоній в боротьбі з групами прихильників незалежності в Анголі, Гвінеї і Мозамбіку.
Державний устрій
У період Нової держави Португалія розглядалася як диктатура, і в сенсі ставлення до опозиції, і в зовнішній політиці, і навіть в методах управління режимом. Формально існували вибори, але вони завжди заперечувались опозицією, яка звинувачувала владу у фальсифікації результатів і нехтуванні принципів пропорційності. Всі обрані депутати до Національної Асамблеї належали винятково до однієї партії — Національної єдності. Крім того, всі три президенти Нової держави були представниками Національної єдності: Антоніу Ошкар де Фрагозу Кармона (чотири мандати 1926—1951), Франсішку Кравейру Лопеш (три мандати 1951—1958), Амеріку Томаш (один мандат 1958—1974).
Нова держава утримувала політичну поліцію, PIDE (порт. Polícia internacional e de Defesa do Estado) — Поліція з міжнародних справ і захисту держави), а пізніше DGS (порт. Direcção Geral de Segurança) — Генеральне управління безпеки), що було започатковане як PVDE (порт. Polícia de Vigilancia e Defesa do Estado) — Поліція нагляду та захисту держави, що переслідували будь-яку опозицію.
Економіка
Нова Держава проводила політику сприяння промисловості, яка вилилася в розподіл португальського ринку між кількома промисловими групами. До шістдесятих років країна залишалася бідною, що стимулювало еміграцію, але з 1960-х років почався період економічного розвитку і зростання.
Культура
Архітектура
Імперська площа
.JPG.webp)
Палац юстиції
Фатимський санктуарій
Освіта
Джерела
- Kay, Hugh. Salazar and modern Portugal. 1970.
- Meneses, Filipe de. Salazar: A Political Biography. 2009.
- Payne, Stanley G. A History of Spain and Portugal: in 2 vol. 1973. ch. 27. pp 663–83.
- Pitcher, M. Anne. Politics in the Portuguese Empire: the State, industry, and cotton, 1926-1974. Oxford University Press, 1993.
