Революція гвоздик
Революція гвоздик (порт. Revolução dos Cravos або порт. 25 de Abril) була безкровним переворотом лівого напрямку, що почався 25 квітня 1974 року у Лісабоні в Португалії і змінив режим правління з диктатури Нової держави на ліберально-демократичний в кінці дворічного процесу.
Організована майором, пізніше — бригадним генералом Отелу Сарайвою де Карвалью (порт. Otelo Saraiva de Carvalho) за допомогою приблизно 300 офіцерів різних політичних поглядів, в основному капітанів за військовим званням.
Сигналом до початку підготовчого етапу стала передача по радіо порт. «E depois do adeus» («і після прощання»), це був тодішній португальський номінант на пісенний конкурс Євробачення, передана в 22:55 24 квітня, а початок самого заходу повинен бути переданий по католицькому радіоканалу «Ренашсенса» пісні композитора Жозе Афонсу «Grândola, vila morena» («Грандола, селище-смуглянка»), яка вийшла в ефір о 1:05 25 квітня. У розпорядженні організаторів були інженерний полк, школа військових адміністраторів, батальйон «касадореш», полк легкої артилерії, команда стрілецького полігону, піхотний полк, навчальний центр артилерії, 10-а група поліції громадського порядку, три військові школи різного профілю в околицях Лісабона, кавалерійський полк (де-факто танковий), навчальний центр «спеціальних операцій».
О 3-й годині ночі були взяті штаб гарнізону, радіостанції, телебачення, аеропорт, і введені сили в район Террейру-ду-Пасу, де розташовувалися міністерства. В 11:45 змовники оголосили, що контролюють ситуацію в країні на всій її площі, але прем'єр-міністра Марселу Каетану вдалося вмовити піти у відставку тільки ввечері.
Хоча організатори перевороту по радіо закликали громадян залишатися по домівках, маса народу висипала на вулиці, солдат пригощали молоком, цигарками та їжею. Тривав сезон гвоздик, і назву свою революція, за чутками, отримала від жесту жительки Лісабона Селести Каейру — вона вставляла у стволи гвинтівок солдат гвоздики. За її прикладом громадяни в масовому порядку роздавали солдатам червоні гвоздики.
На вулицях викрикувалось гасло «O Povo unido, jamais será vencido!» («Об'єднаний народ ніколи не переможуть!», переклад пісні «El pueblo unido jamás será vencido», присвяченої опору чилійської диктатури), що знаменувало закінчення найтривалішої фашистської диктатури в Європі.
Наслідки
До влади прийшла Рада національного порятунку (порт. Junta de Salvação Nacional), до якої увійшли представники від армії, ВПС і ВМС. Головними гаслами нового військового уряду стали три D: Democratizar, Descolonizar, Desenvolver (демократизувати, деколонізувати, розвивати). Серед негайних заходів було припинення існування політичної поліції PIDE і цензури, що до того переслідували будь-яку опозицію в країні, а вже наступного дня, 26 квітня, було звільнено політичних в'язнів з тюрем Кашіаша і Пеніша. Політичні ідеологи революції (комуністичного і лівого спрямувань) повернулися до країни з еміграції, а вже за тиждень уперше за багато років країна змогла вільно відсвяткувати 1 травня (лише на вулицях Лісабона на ці урочистості вийшло близько 1 млн чоловік).
Перехідний період або так званий Революційний процес в дії (порт. Processo Revolucionário Em Curso) тривав в Португалії близько двох років. Історики відмічають численні політичні переслідування між лівими і правими напрямками. Марселу Каетану був змушений емігрувати спочатку на острів Мадейра, а згодом у Бразилію, де і помер у 1980 році. Багато підприємств було націоналізовано. Вже за рік, 25 квітня 1975 року, були проведені перші вільні вибори до національного парламенту, де більшість здобула Соціалістична партія. Новообраний парламент розробив проект нової конституції, який було ухвалено у 1976 році. Усі португальські колонії в Африці, а також Східний Тимор отримали незалежність.
Сьогодні 25 квітня — одне з головних свят в Португалії, зазвичай супроводжується урочистостями та веселощами, хоча деякі прихильники правих поглядів (салазарісти) все ще розглядають розвиток подій після перевороту, як шкідливий для країни. Деякі військові лідери, з іншого боку, вважають, що ідеали революції не були досягнуті, а ідеологія повсталих згодом була спотворена.
За революцією пильно спостерігали з Іспанії, де опозиціонери планували змістити режим Франсіско Франко (який помер у 1975 році).
На честь події головний Лісабонський міст, який до того носив ім'я диктатора Салазара (помер у 1970 році), було перейменовано на «Міст імені 25 квітня».
Див. також
Література
- Green, Gil. Portugal's Revolution. 99 pages. International Publishers. First Edition, 1976. ISBN 0-7178-0461-5.
- Barker, Collin. Revolutionary Rehearsals. 266 Pages. Haymarket Books. First Edition, December 1, 2002. ISBN 1-931859-02-7.
- Ferreira, Hugo Gil, and Marshall, Michael William. «Portugal's Revolution: 10 years on». Cambridge University Press, 303 pages, 1986. ISBN 0-521-32204-9