Консонанс

Консона́нс (від лат. consonantia — гармонія, співзвуччя) — звучання, яке сприймається як благозвучне, узгоджене поєднання звуків в одночассі[1]. В сучасній теорії музики до консонансів відносяться такі інтервали: пріма, мала та велика терції, кварта, квінта, мала та велика сексти та октава.

З точки зору акустики, консонансом є співзвуччя, співвідношення частот звукових коливань тонів якого є відношенням невеликих чисел, наприклад ${\displaystyle \ 2:3}$ — квінта, або ${\displaystyle \ 4:5}$ — велика терція (у натуральному строї, не в рівномірно-темперованому). Музичні звуки крім основного тону мають як правило гармонічні обертони. У консонансів деякі обертони звучать в унісон. Консонантність може бути кількісно визначена як доля спектральних компонентів, що збігаються, до загальної кількості спектральних компонентів, що діють на рецептор, тобто ${\displaystyle K=(m+n)/2mn}$[2].

Коефіцієнт збігів має, зокрема, наступні значення для деяких інтервалів (в порядку зниження консонантності)[2]:

Протилежністю консонансу є дисонанс.