Конституційне рішення про суверенітет і самостійність Республіки Хорватія

На референдумі, що відбувся 19 травня 1991, 93,94% виборців проголосували за суверенну та незалежну Республіку Хорватія. Оскільки за Конституцією Республіки Хорватія рішення, прийняте на референдумі, є обов'язковим для всіх державних органів парламент Хорватії ухвалив 25 червня 1991 року два визначальні рішення:

• Декларацію про проголошення суверенної та самостійної Республіки Хорватія
• Конституційне рішення про суверенітет і самостійність Республіки Хорватія (тільки воно має державно-правове значення).

Однак за посередництва місії Європейського співтовариства на започаткований на підставі цих рішень процес відокремлення Хорватії від інших республік і країв охопленої розпадом СФРЮ було введено тримісячний мораторій, прийнятий згідно з Бріонською декларацією від 8 липня 1991 року, яка відклала в часі подальші просування в цьому напрямку. Слід підкреслити, що парламент Хорватії ніколи не відкликав і офіційно не скасовував конституційне рішення від 25 червня, а просто не здійснював процедуру відокремлення з огляду на вищевказані політичні обставини.

З посиленням агресії Сербії проти Хорватії, яка нарочито досягла своєї найвищої точки в останній день тримісячного мораторію 7 жовтня ракетним обстрілом будівлі Банських дворів у Загребі, тодішньому місці перебування президента Хорватії Франьо Туджмана, парламент на своєму таємному засіданні у приміщенні «INA» на загребській вулиці Шубича 8 жовтня ухвалив рішення про розрив усіх державно-правових зв'язків, на підставі яких Хорватія спільно з іншими республіками та краями утворювала колишню СФРЮ, чим було завершено процес відокремлення. Попри те, що цей процес було процедурно закінчено лише 8 жовтня, днем заснування сучасної хорватської незалежної та суверенної держави вважається 25 червня 1991 р.[1]

Тодішній голова СДП Івиця Рачан під час передвиборної кампанії перших багатопартійних виборів називав ХДС партією небезпечних намірів.[2]

Під час голосування згаданої Декларації депутати від СДП покинули парламент, не бажаючи брати участь в ухваленні цього рішення.[3] Перед вирішальною сесією Рачан запропонував свою поправку голові конституційної комісії Владимиру Шексу і багатопартійній робочій групі, які готували стратегічні закони та декларації. У ній зазначалося, що Хорватію слід оголосити суверенною і незалежною державою і слід розпочати процес дезінтеграції, але водночас слід розпочати процедуру приєднання до нового союзу югославських республік. Шекс відхилив поправку, пояснивши, що після 70 років Хорватія рішуче виходить із Югославії і що народ не має наміру знову входити в нову. Положення, на якому наполягав Івиця Рачан, було оформлено як імператив. Тим самим Хорватія, разом із рішенням про вихід, не могла б не запустити процес входження, що створило б конституційну основу для заснування нової Югославії. Мотивом Івиці Рачана була невіра у хорватські сили, у президента Франьо Туджмана та ХДС. Таку оцінку Рачана навіяла потужність Сербії та ЮНА і його переконання, що міжнародні сили чинять занадто великий опір виходу Хорватії з югославського союзу, тому Рачан і СДП обрали якийсь нерішучий варіант. Ймовірно, спрацював страх перед відокремленням і його наслідками. Рачан, Іван Матія та інші члени СДП пояснили на засіданні групи перед голосуванням, що будуть проти цього, і зазначили причини, а саме, що Хорватія не має підтримки Європи чи світу, і що якщо Хорватія проголосить незалежність, це буде оцінено як односторонній акт сецесії, і що самостійна Хорватія не буде прийнята чи визнана, тому вони в СДП за збереження югославського простору. Комісія Шекса винесла документи про суверенітет і незалежність на розсуд 365 членів парламенту. Тоді з'явився Рачан і вніс пропозицію, наголошуючи, що «союз самостійних держав — це форма розв'язання югославської державної кризи, прийнятна для більшості республік, і в інтересах хорватського народу та державних інтересів Республіки Хорватія». Частина депутатів СДП і соціалістів Ж. Мажара демонстративно покинули залу парламенту. Частина залишилася на голосуванні. Таких налічувалося 49, а з них 48 проголосували проти і лише один депутат від СДП проголосував за незалежність Хорватії. Це був Марко Влашич-Чиче з Чари на Корчулі.[4]

У 1991—2019 роках день ухвалення цих двох рішень святкувався як День державності — національне свято Республіки Хорватія, а з 2020 — це пам'ятний день, відомий як День незалежності.