Конституція СРСР 1924 року

Конституція складалася зі вступної частини і 2 розділів – Декларації про утворення Союзу РСР і Договору про утворення Союзу РСР. Договір містив 11 глав:
1) про предмет відання верховних органів влади Союзу РСР;
2) про суверенні права союзних республік і про союзне громадянство;
3) про з'їзд рад Союзу РСР;
4) про ЦВК Союзу РСР;
5) про Президію ЦВК Союзу РСР;
6) про РНК Союзу РСР;
7) про Верховний Суд Союзу РСР;
8) про нар. комісаріати Союзу РСР;
9) про Об'єднане держ. політ. управління;
10) про союзні республіки;
11) про герб, прапор і столицю Союзу РСР.

У вступній частині коротко йшлося про політико-правові передумови прийняття конституції та її структуру. Ця частина була ухвалена спец. голосуванням на 2-й сесії ЦВК СРСР 1-го скликання 6 лип. 1923 і лише згодом внесена до тексту Осн. Закону.

1-й розділ конституції текстуально відтворив Декларацію про утворення СРСР, що розглядалася на 1-му з'їзді рад СРСР 30 груд. 1922. У ній проголошувалося, що на відміну від капіталіст. д-в лише рад. владі в умовах диктатури пролетаріату вдалося ліквідувати нац. пригноблення і налагодити братське співробітництво народів, яке забезпечило перемогу над внутр. і зовн. ворогами, що в країні припинено громадян. війну і здійснено перехід до мирного госп. буд-ва. Визначались причини утворення СРСР: необхідність організації зовн. безпеки рад. республік, потреби у відновленні їхнього нар. госп-ва та інтенсифікації їхнього екон. поступу, а також розвитку т. зв. інтернаціональної природи рад. влади, яка спонукає трудящі маси всіх країн до об'єднання і створення в майбутньому світ. соціаліст. рад. республіки. Декларувалося право кожної республіки на вільний вихід із Союзу РСР.

У 2-му розділі, який був прийнятий на основі видозміненого Договору про утворення СРСР 1922, розмежовувалися компетенції СРСР і союзних республік.

До відання СРСР в особі його верховних органів належало: 1) представництво Союзу в міжнар. зносинах, ведення всіх дипломатичних зносин, укладання політ. та ін. договорів з ін. д-вами; зміна зовн. кордонів Союзу, а також регулювання питань про зміну кордонів між союзними республіками; 2) укладання договорів про прийняття до складу Союзу нових республік; 3) оголошення війни і укладення миру; 4) укладання зовн. і внутр. позик СРСР і надання дозволу союзним республікам на зовн. і внутр. позики; 5) ратифікація міжнар. договорів; 6) кер-во зовн. торгівлею і визначення системи внутр. торгівлі; 7) встановлення основ і заг. плану всього нар. господарства Союзу, визначення галузей пром-сті та окремих пром. підпр-в, що мають загальносоюзне значення, укладання концесійних договорів – як загальносоюзних, так і від імені союзних республік; 8) кер-во транспортною та поштово-телеграфною справою; 9) організація й кер-во ЗС СРСР; 10) затвердження єдиного держ. бюджету СРСР – до його складу входили бюджети союзних республік; 11) встановлення загальносоюзних податків і доходів, а також відрахувань від них та надбавок до них, що йдуть на формування бюджетів союзних республік; 12) надання дозволу на додаткові податки і збори на формування бюджетів союзних республік; 13) встановлення єдиної грошової та кредитної системи; 14) визначення заг. начал землеустрою і землекористування, а також користування надрами, лісами та водами по всій тер. СРСР; 15) формування загальносоюзного законодавства про міжресп. переселення і встановлення переселенського фонду; 16) встановлення основ судоустрою і судочинства, а також цивільного і кримінального законодавства Союзу; 17) розроблення осн. законів про працю; 18) встановлення заг. начал у галузі нар. освіти; 19) визначення заг. заходів у галузі охорони народного здоров'я; 20) встановлення системи мір та ваги; 21) організація загальносоюзної статистики; 22) розроблення осн. законодавства в галузі союзного громадянства щодо прав іноземців; 23) право амністії, яке поширюється на всю тер. Союзу; 24) скасування постанов з'їздів рад і центр. виконавчих к-тів союзних республік, що порушують Конституцію СРСР; 25) вирішення спірних питань, які виникають між союзними республіками; 26) затвердження й зміна осн. начал Конституції СРСР.

Згідно з 2-ю главою 2-го розділу, суверенітет союзних республік був формально обмежений лише тими предметами, що належали до відання СРСР, а самі республіки мали право вільного виходу з СРСР. Однак фактично ці норми мали декларативний характер.

Порівняно з Договором про утворення СРСР 1922 в конституції були звужені права республік на врегулювання питань про кордони між собою, дипломатичні відносини, укладення договорів із ін. д-вами, встановлення внутр. позик тощо, відповідно розширена компетенція центру.

У главах 3–9 2-го розділу визначалася система органів влади СРСР. Верховним органом влади був з'їзд рад, він складався з представників міськ. рад (рад міськ. поселень) з розрахунку 1 депутат на 25 тис. виборців і представників губернських (з 1925 – окружних) з'їздів рад з розрахунку 1 депутат на 125 тис. виборців (при виборах делегатів на з'їзд рад діяв принцип, згідно з яким надавалася перевага робітн. класові порівняно з селянством та ін. категоріями нас.; до виборів не допускалися представники т. зв. експлуататорських класів, однак ці норми закріплювалися безпосередньо в законодавстві союзних республік).

З'їзд рад скликався ЦВК СРСР один раз на рік (з 1927 – раз на два роки). За рішенням ЦВК СРСР або на вимогу палат ЦВК СРСР могли скликатися позачергові з'їзди.

У період між з'їздами рад верховним органом влади був ЦВК СРСР, він складався з 2-х палат – Союзної ради і Ради національностей. ЦВК обирався з'їздом рад: Союзна рада – з представників тільки союзних республік пропорційно до кількості нас. кожної з них, а Рада національностей – із представників союзних республік, автономних республік і автономних областей. Така система представництва забезпечувала чисельну більшість у ЦВК представників РСФРР.

ЦВК СРСР мав широкі повноваження у сфері нормотворчої діяльності. Він міг: самостійно видавати кодекси, декрети, постанови, розпорядження, що були обов'язковими до виконання на всій тер. СРСР; затверджувати, за умови прийняття обома палатами, законопроекти, які подавалися на його розгляд, надаючи їм силу закону, а також призупиняти чи скасовувати акти Президії ЦВК СРСР, з'їздів рад союзних республік, ЦВК союзних республік та ін. органів влади на тер. СРСР.

Найбільш важливі нормативно-правові акти, що визначали заг. норми політ. та екон. життя СРСР або вносили корінні зміни в існуючу практику держ. органів СРСР, мали обов'язково розглядатись і затверджуватися ЦВК СРСР. Крім цього, ЦВК СРСР об'єднував роботу щодо законодавства й управління СРСР, визначав коло діяльності Президії ЦВК СРСР.

ЦВК СРСР, відповідно до кількості союзних республік, обирав зі свого складу голів ЦВК СРСР і був відповідальним перед з'їздом рад.

ЦВК СРСР працював сесійно. Чергові сесії скликались Президією ЦВК СРСР тричі на рік. Позачергові могли бути скликаними за постановою ЦВК СРСР, на вимогу Президії Союзної ради або Ради національностей чи ЦВК однієї з союзних республік. Засідання палат відбувались спільно або окремо.

У період між сесіями ЦВК СРСР вищим законодавчим, виконавчим і розпорядчим органом влади була Президія ЦВК СРСР. До неї входили в повному складі президії Союзної ради і Ради національностей, ін. члени обиралися на спільному засіданні палат ЦВК СРСР.

Президії ЦВК СРСР надавалися широкі права щодо конституційного контролю: нагляд за втіленням у життя Конституції СРСР та постанов з'їздів рад і ЦВК СРСР; призупинення чи скасування постанов РНК СРСР й окремих наркоматів СРСР, а також ЦВК і РНК союзних республік; призупинення постанов з'їздів рад союзних республік з наступним винесенням цих постанов на розгляд ЦВК СРСР; вирішення питань про взаємовідносини між РНК СРСР і наркоматами СРСР та ЦВК союзних республік і їхніми президіями.

Президія ЦВК СРСР також мала право видавати декрети, постанови й розпорядження; розглядати і затверджувати проекти декретів та постанов, які вносили РНК СРСР, окремі відомства СРСР, ЦВК союзних республік, їхні президії, ін. органи влади. Президія ЦВК СРСР була відповідальною перед ЦВК СРСР.

У главі 6-й 2-го розділу конституції закріплювалося правове становище уряду СРСР. РНК СРСР була виконавчим і розпорядчим органом ЦВК СРСР і ним же (ЦВК СРСР) утворювалась. Для обрання РНК СРСР проводилося спільне засідання ЦВК СРСР з окремим голосуванням палат.

РНК СРСР мала право, в межах наданих їй ЦВК СРСР повноважень і на основі Положення про РНК СРСР, видавати декрети й постанови, що були обов'язкові до виконання на всій тер. СРСР. Проте вказані акти могли, без призупинення їх виконання, бути опротестовані ЦВК союзних республік і їхніми президіями, при цьому відповідні протести повинні були направлятися до Президії ЦВК СРСР. Лише Президія ЦВК або сам ЦВК СРСР мали право призупинити і скасувати постанови та розпорядження РНК СРСР.

Урядові СРСР надавалося право розглядати декрети і постанови, які вносились окремими наркоматами СРСР, ЦВК союзних республік та їхніми президіями.

РНК СРСР складалася з голови, його заступників і 10 нар. комісарів, які очолювали загальносоюзні та об'єднані (союзно-респ.) наркомати. РНК СРСР була відповідальною перед ЦВК СРСР і його Президією.

У 8-й главі 2-го розділу конституції йшлося про систему органів держ. управління СРСР. Ця система складалася з нар. комісаріатів двох категорій – загальносоюзних і об'єднаних. До загальносоюзних належали комісаріати – закордонних справ, воєн. і мор. справ, зовн. торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. До категорії об'єднаних – вищої ради нар. госп-ва, продовольства, праці, фінансів, робітн.-сел. інспекції.

Загальносоюзні наркомати мали в союзних республіках безпосередньо підпорядкованих їм уповноважених. Органами об'єднаних наркоматів у союзних республіках були відповідні наркомати цих республік.

Кер-во наркоматами СРСР здійснювали наркоми, під їх головуванням перебували колегії відповідних наркоматів. Рішення наркомів СРСР могли бути оскаржені членами останніх. Розпорядження наркомів, у разі їх явної невідповідності конституції, союзному законодавству або законодавству союзної республіки, мали право призупинити ЦВК союзних республік або їхні президії з негайним повідомленням про це РНК СРСР чи відповідного наркома СРСР. Скасувати розпорядження окремих наркомів СРСР могли тільки Президія ЦВК СРСР і РНК СРСР. Наркоми СРСР були відповідальні перед РНК СРСР, ЦВК СРСР і його Президією.

Окрема 7-ма глава 2-го розділу конституції регламентувала правове становище суд. органів, зокрема Верховного Суду СРСР. До його компетенції належало: надання верховним судам союзних республік керівних роз'яснень у питаннях загальносоюзного законодавства; розгляд і опротестування перед ЦВК СРСР за поданням прокурора Верховного Суду СРСР постанов, рішень і вироків верховних судів союзних республік у випадку їх невідповідності загальносоюзному законодавству або якщо вони посягали на інтереси ін. республік; надання висновків на вимогу ЦВК СРСР про законність (відповідність Конституції СРСР) постанов союзних республік; вирішення суд. спорів між союзними республіками; розгляд справ щодо звинувачення вищих посадових осіб Союзу у злочинах за посадою.

Структурно Верховний Суд СРСР складався з цивільно-суд., кримінально-суд., воєн. та воєнно-транспортної колегій. Функціонувало також пленарне засідання Верховного Суду СРСР у складі 11 членів Верховного Суду СРСР, у т. ч. голови і його заступника, 4 голів пленарних засідань верховних судів союзних республік і одного представника Об'єднаного держ. політ. управління (ОДПУ). Пленарні засідання формували суд. присутствія (склади) для розгляду кримінальних і цивільних справ виняткової важливості та справ персональної підсудності членів ЦВК СРСР і РНК СРСР.

Глава 7-ма визначала також правове становище прокурора Верховного Суду СРСР. Він і його заступник призначалися Президією ЦВК СРСР. Прокурор був зобов'язаний: давати висновки з питань, що підлягали розглядові Верховного Суду СРСР; підтримувати обвинувачення в засіданнях Верховного Суду; опротестовувати, у разі незгоди, рішення пленарного засідання Верховного Суду СРСР до Президії ЦВК СРСР.

Право направляти справи на розгляд Верховного Суду СРСР надавалося ЦВК СРСР, його Президії, прокуророві Верховного Суду СРСР, прокурорам союзних республік і ОДПУ.

У 9-й главі 2-го розділу закріплювався (вперше на конституційному рівні) статус центр. відомства держ. безпеки – ОДПУ. Воно створювалося для об'єднання революц. зусиль союзних республік у боротьбі з політ. та екон. контрреволюцією, шпигунством і бандитизмом. Мало діяти при РНК СРСР, а його голова входив до складу уряду СРСР з правом дорадчого голосу.

ОДПУ через спеціально призначених уповноважених при РНК союзних республік керувало роботою місц. органів ДПУ. Нагляд за діяльністю ОДПУ мав здійснювати прокурор Верховного Суду СРСР.

У 10-й главі 2-го розділу встановлювалася система верховних органів влади і управління союзних республік. Вона загалом була такою самою, як і союзна структура: з'їзд рад, ЦВК, Президія ЦВК і РНК союзної республіки. У складі уряду союзної республіки мали діяти 6 респ. наркоматів – землеробства, внутр. справ, юстиції, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення.

В останній 11-й главі 2-го розділу визначалися держ. символи (герб і прапор) і столиця СРСР – Москва.

Прийняття Конституції зумовило внесення змін до чинних конституцій союзних республік, зокрема до Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919, активізувало розвиток загальносоюзного законодавства, стало однією з причин 2-ї хвилі кодифікації законодавства у союзних республіках, у тому числі УСРР (див. Кодифікаційні роботи в УСРР).

За час дії Конституції 1924 до неї вносилися численні зміни. Вони стосувалися питань входження до складу СРСР нових республік (Туркменської, Узбецької та Таджицької РСР), змін адм.-тер. поділу (перехід спочатку на три-, а потім на двоступеневу систему управління), режиму роботи окремих органів влади, структури держ. апарату СРСР тощо. Загалом ці зміни засвідчили тенденцію до розширення прав загальносоюзного центру і звуження прав союзних республік, а також до централізації та бюрократизації органів держ. управління. Від 1927 строк скликання з'їзду рад СРСР змінився з одного разу на рік до одного разу на два роки. Відбулося створення нових загальносоюзних і об'єднаних наркоматів за рахунок відповідного зменшення кількості респ. наркоматів. До поч. 1935, внаслідок реорганізації існуючих органів держ. управління, були створені: загальносоюзні наркомати – зовн. торгівлі (груд. 1930), зернових і тваринницьких радгоспів (жовт. 1932), важкої, лісової (обидва – січ. 1932) та харчової (1934) пром-сті, внутр. справ (1934); та об'єднані наркомати – землеробства (1929), постачання (1930), легкої пром-сті (1932 – 4 верес. 1934), внутр. торгівлі (1934).

Конституція СРСР 1924 припинила чинність після прийняття Конституції СРСР 1936.

• Окіпнюк В.Т. Конституція СРСР 1924 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.

• Основний закон (конституція) СРСР 1924 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.