Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919

Розроблена ВУЦВК та РНК УСРР відповідно до директив 3-го з'їзду КП(б)У. Ухвалена на Третьому Всеукраїнському з'їзді рад 10 березня 1919, а в остаточній редакції — на засіданні ВУЦВК 14 березня 1919. В її основу покладено Конституцію Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки 1918. Складалася з 4-х розділів, що містили 35 статей. УСРР визнавалася в ній як держава диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їх віковими гнобителями й експлуататорами — капіталістами та поміщиками. Завданням диктатури було забезпечення «переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення соціалістичних перетворень та систематичного придушення всіх контрреволюційних проявів з боку заможних класів». Конституція проголошувала скасування приватної власності на всі засоби виробництва, у тому числі на землю, закріплення влади тільки за трудящими масами: лише за ними визнавалися політичні права, на них покладався збройний захист завоювань революції. Населення країни, яке використовувало найману працю та жило на нетрудові доходи (зокрема, приватні торгівці, комерційні посередники, ченці й служителі релігійних культів, колишні поліцейські та жандарми), а також засуджені, душевнохворі й божевільні позбавлялися політичних прав. Конституція заявляла про тверду рішучість УСРР увійти до складу єдиної соціалістичної радянської республіки, як тільки створяться умови для побудови останньої, а також про намір увійти у найтісніший союз з існуючими радянськими республіками. Владу в республіці мали здійснювати ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Оголошувалася їх боротьба за перемогу світової комуністичної революції.

Конституція визначала організацію державної влади в центрі та на місцях, розмежування компетенції між різними її органами. До центральних органів влади було зараховано: Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, ВУЦВК, РНК. Вищою владою конституція оголошувала Всеукраїнський з'їзд Рад, який скликався не рідше, ніж двічі на рік, а в період між з'їздами — ВУЦВК. До виключної компетенції ВУЦВК належало, зокрема, формування РНК, питання про кордони, зовнішні відносини, ЗС, визначення напрямів розвитку народного господарства. Усі центральні органи наділялися законодавчими правами. До органів радянської влади на місцях було зараховано ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, губернські, повітові й волосні з'їзди рад та обрані ними виконавчі комітети. Строки й порядок виборів, норми представництва, внутрішньої організація цих органів, розмежування компетенції влади між ними, а також із центральними органами встановлювалися ВУЦВК.

До конституції входив пристосований до УСРР текст Декларації прав трудящого та експлуатованого народу, затверджений 3-м Всеросійським з'їздом рад 18 січня 1918. Останній розділ конституції встановлював герб та прапор УСРР. З часом до Конституції 1919 було внесено зміни, найбільш істотні — після утворення СРСР. Із цими змінами конституція була чинною до 15 травня 1929 (див. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929).

• Конституції УРСР 1919—1978

• Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки. К., 1919.
• Таранов А. П. Історія Конституції Української РСР. К., 1957;
• Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (листопад 1918 — серпень 1919): Збірник документів і матеріалів. К., 1962.

• В. М. Бойко. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2008. — Т. 5. — ISBN 978-966-00-0855-4.

• Конституція УСРР 1919 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.