Концентраційні табори Кременчука

Концентраційні табори Кременчука — мережа концентраційних таборів для утримання військовополонених на території Кременчука під час Другої світової війни. Всього на території міста під час війни діяло 5 концтаборів.[1](за іншими даними 6[2])

Концтабір у Кременчуці

Один шталаг, як його називали німці, № 346-А, займав територію від Червоної гірки до меморіалу «Вічно Живим». Другий, № 346-В, знаходився на місці військової частини, що у районі зупинки «Вул. Вадима Бойка». Менші концтабори були на території Придніпровського парку, заводу «Кредмаш», а також у будинках залізничного технікуму і нинішньої музичної школи № 1. Єврейське гетто розмістили у районі парку Миру.[3]

Історія

Після захоплення Кременчука 9 вересня 1941 німцями у нагірній частині за наказом командування тилового району групи армії «Південь» почалося поспішне облаштування концтаборів для утримання військовополонених, які були захоплені внаслідок оточення двох радянських армійських угруповань у серпні 1941 року під Уманню. Безпосередньо надавав накази щодо розміщення військовополонених у п'яти концтаборах для переміщених осіб та постійного утримання в Хоролі, Кременчуці, Олександрії та Новоукраїнці начальник тилового району генерал фон Рок.[4]

Один концтабір Шталаг № 346-А було розташовано на території казарм колишнього 12-го батальйону (зараз військові склади поблизу Меморіалу «Вічно живим»), другий Шталаг № 346-В — на території 7-ї батареї (в наші часи — місце дислокації ракетної бригади).

По усьому периметру табори були обнесені в декілька рядів колючим дротом, па кутах та у великих прогонах обладнані вежами для озброєної охорони. Одночасно в них можна було утримувати понад 20 тисяч чоловік. У зв'язку з тим, що казарми не вміщували всіх, більшість військовополонених цілодобово перебувала просто неба на території, розбитій на 20 блоків, в свою чергу також обнесених колючим дротом.

Ще один концтабір у Кременчуці німці облаштували на території дзеркальної фабрики, де утримувалося до 1,5 тисяч в'язнів, яких використовували на будівництві дерев'яного мосту через Дніпро, автомагістралі Кременчук-Олександрія.

Нове поповнення до табору відбулось після оточення і розгрому чотирьох армійських угруповань Південно-Західного фронту Радянських військ у районі ЛубенЛохвиці, коли у вересні 1941 року в полон потрапили декілька сот тисяч бійців та командирів Червоної Армії. На початку жовтня пересильний табір для військовополонених Дулаг-160, що розміщався у Хоролі був переповнений, тому німецьке командування наказало перевести частину полонених до інших міст, у тому числі і до Кременчука. В першій половині жовтня перша 20-тисячна маршова колона рушила до Кременчука.

За наказом фон Рока її конвоювали піхотинці 24-ї дивізії, якою командував генерал фон Теттау.

Загальна кількість військовополонених, що утримувалася в чотирьох вже згаданих таборах становила на 20 грудня 1941[5] року 52 513 чоловік. 13 січня 1942 року їх чисельність зменшилася вже до 46 371 чоловіка[6]. У найбільшому — Кременчуцькому шталазі № 346, на кінець 1941 року перебувало 22776 військовополонених, а число померлих у середньому за добу становило в ньому 50, тобто 82 відсотки на рік.

Проведені вже після визволення Кременчука розкопки братських могил показали, що за період з 9 вересня 1941 р. по 29 вересня 1943 на території концтаборів було знищено понад 60 тисяч військовополонених і понад 37 тисяч чоловік цивільного населення Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та інших областей.[2] У німецьке рабство за період тимчасової окупації було забрано до 10 000 мешканців м. Кременчука, переважно молоді.

У результаті знищення і вигнання частини населення в Німеччину із 115 тис. довоєнного населення Кременчука залишилося на момент звільнення міста радянськими військами всього 18 тис. мешканців.

Керівництво

  • начальник табору військовополонених майор Цолін
  • комендант табору Зайтель
  • заступник начальника табору майор Рутлов
  • головний лікар Орлянд
  • лікарі Шуль, Кебрюк
  • завідувач продовольчої частини фельдфебель Радіус

Захоронення померлих у таборах

30 тисяч людей поховано у районі стадіону «Політехнік», біля території колишнього шталагу № 346 А. Там були виявлені 11 ям-могил; 20 тисяч чоловік (з них 5 тисяч — військовополонені, решта — цивільні) поховано на території Піщаної гори, за мясокобінатом. Виявлено 36 ям-могил; 12 тисяч людей поховано на території нинішнього Кременчуцького артилерійського полку (військова частина у районі зупинки «Вул. В. Бойко»), де раніше був шталаг 346 В. Виявлено 5 ям-могил; 6 тисяч людей поховано на місці єврейського гетто — район вул. Київської; розстрілювали людей і в районі Піщаного кар'єра, на островах Динька і Зеленому.[7]

Вшанування пам'яті

На місці, де був найбільший з концтабір міста 28 вересня 1973 року відкрито меморіал у Кременчуці[8][2]

На території, де у роки німецької окупації було розстріляно понад 20 тисяч мирних жителів 1983 року було утворено парку Миру.[9]

Див. також

Примітки

  1. У Кременчуці провели «реквієм по безвинних»
  2. Вічно живим
  3. Кременчуцький Телеграф: Війна у Кременчуці (рос.)
  4. За матеріалами судового процесу № 12 у справах Верховного Головнокомандування вермахту, що проходив у Нюрнберзі з 5 лютого по 28 жовтня 1948 року
  5. Згідно зі звітом фон Рока від 21 грудня 1941 року, наданого головному командуванню сухопутних сил
  6. Згідно зі звітом фон Рока від 13 січня 1942 року, наданого головному командуванню сухопутних сил
  7. Кременчуцький Телеграф: За роки війни населення Кременчука зменшилося на 82 % (рос.)
  8. Історичний шлях Кременчука. Хроніки міста. Архів оригіналу за 24 липня 2013. Процитовано 19 січня 2012.
  9. Парк Миру — місцина з родзинкою

Посилання

Джерела

  • Кременчуку — 435 років. Матеріали науково-практичної конференції / За ред. Лушакової А.  М., Якименка М.  А.  — Кременчук: ПП Щербатих, 2006. — 192 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.