Концентраційні табори Кременчука

Меморіал «Вічно живим»

Після захоплення Кременчука 9 вересня 1941 німцями у нагірній частині за наказом командування тилового району групи армії «Південь» почалося поспішне облаштування концтаборів для утримання військовополонених, які були захоплені внаслідок оточення двох радянських армійських угруповань у серпні 1941 року під Уманню. Безпосередньо надавав накази щодо розміщення військовополонених у п'яти концтаборах для переміщених осіб та постійного утримання в Хоролі, Кременчуці, Олександрії та Новоукраїнці начальник тилового району генерал фон Рок.[4]

Один концтабір Шталаг № 346-А було розташовано на території казарм колишнього 12-го батальйону (зараз військові склади поблизу Меморіалу «Вічно живим»), другий Шталаг № 346-В — на території 7-ї батареї (в наші часи — місце дислокації ракетної бригади).

По усьому периметру табори були обнесені в декілька рядів колючим дротом, па кутах та у великих прогонах обладнані вежами для озброєної охорони. Одночасно в них можна було утримувати понад 20 тисяч чоловік. У зв'язку з тим, що казарми не вміщували всіх, більшість військовополонених цілодобово перебувала просто неба на території, розбитій на 20 блоків, в свою чергу також обнесених колючим дротом.

Ще один концтабір у Кременчуці німці облаштували на території дзеркальної фабрики, де утримувалося до 1,5 тисяч в'язнів, яких використовували на будівництві дерев'яного мосту через Дніпро, автомагістралі Кременчук-Олександрія.

Нове поповнення до табору відбулось після оточення і розгрому чотирьох армійських угруповань Південно-Західного фронту Радянських військ у районі Лубен—Лохвиці, коли у вересні 1941 року в полон потрапили декілька сот тисяч бійців та командирів Червоної Армії. На початку жовтня пересильний табір для військовополонених Дулаг-160, що розміщався у Хоролі був переповнений, тому німецьке командування наказало перевести частину полонених до інших міст, у тому числі і до Кременчука. В першій половині жовтня перша 20-тисячна маршова колона рушила до Кременчука.

За наказом фон Рока її конвоювали піхотинці 24-ї дивізії, якою командував генерал фон Теттау.

Загальна кількість військовополонених, що утримувалася в чотирьох вже згаданих таборах становила на 20 грудня 1941[5] року 52 513 чоловік. 13 січня 1942 року їх чисельність зменшилася вже до 46 371 чоловіка[6]. У найбільшому — Кременчуцькому шталазі № 346, на кінець 1941 року перебувало 22776 військовополонених, а число померлих у середньому за добу становило в ньому 50, тобто 82 відсотки на рік.

Проведені вже після визволення Кременчука розкопки братських могил показали, що за період з 9 вересня 1941 р. по 29 вересня 1943 на території концтаборів було знищено понад 60 тисяч військовополонених і понад 37 тисяч чоловік цивільного населення Полтавської, Черкаської, Кіровоградської та інших областей.[2] У німецьке рабство за період тимчасової окупації було забрано до 10 000 мешканців м. Кременчука, переважно молоді.

У результаті знищення і вигнання частини населення в Німеччину із 115 тис. довоєнного населення Кременчука залишилося на момент звільнення міста радянськими військами всього 18 тис. мешканців.

• начальник табору військовополонених майор Цолін
• комендант табору Зайтель
• заступник начальника табору майор Рутлов
• головний лікар Орлянд
• лікарі Шуль, Кебрюк
• завідувач продовольчої частини фельдфебель Радіус

Меморіальний сквер пам'яті жертв Голокосту

30 тисяч людей поховано у районі стадіону «Політехнік», біля території колишнього шталагу № 346 А. Там були виявлені 11 ям-могил; 20 тисяч чоловік (з них 5 тисяч — військовополонені, решта — цивільні) поховано на території Піщаної гори, за мясокобінатом. Виявлено 36 ям-могил; 12 тисяч людей поховано на території нинішнього Кременчуцького артилерійського полку (військова частина у районі зупинки «Вул. В. Бойко»), де раніше був шталаг 346 В. Виявлено 5 ям-могил; 6 тисяч людей поховано на місці єврейського гетто — район вул. Київської; розстрілювали людей і в районі Піщаного кар'єра, на островах Динька і Зеленому.[7]

На місці, де був найбільший з концтабір міста 28 вересня 1973 року відкрито меморіал у Кременчуці[8][2]

На території, де у роки німецької окупації було розстріляно понад 20 тисяч мирних жителів 1983 року було утворено парку Миру.[9]

• Історія Кременчука
• Голокост у Кременчуці

• Фашистський окупаційний режим у Кременчуці в 1941—1943 pp.

• Кременчуку — 435 років. Матеріали науково-практичної конференції / За ред. Лушакової А.  М., Якименка М.  А.  — Кременчук: ПП Щербатих, 2006. — 192 с.